Можна навести декілька прикладів доцільності виявлення біомаркерів канцерогенних речовин.

Так, групою дослідників на чолі з професором Ф.Перерою були проведені досліди по вивченню впливу ПАВ. Дослідження проводились у дуже забрудненому регіоні Польщі, у Селезії, де спостерігається високий рівень захворюваності на рак легенів. Обстежили дві групи людей: перші мешкали у Селезії, другі- у сільській місцевості. У клітинах крові мешканців індустріального району ПАВ-ДНК комплексів виявилося набагато більше, тобто спостерігалось утворення генетичних пошкоджень.

Подібні результати були проведені і з фінськими ливарниками; аналогічні були й результати. Коли вони щоденно працювали у гарячих цехах, клітини крові містили набагато більше ПАВ-ДНК комплексів, ніж тоді, коли вони повертались з відпустки, провівши місяць на свіжому повітрі. Так само і в курців: вже через кілька місяців після того, як вони припиняють палити, слідів проникнення в клітини канцерогенних молекул стає все менше.

Давно відомо- негри більш чутливі до канцерогенів, аніж білі. Але молекулярні епідеміологи виявили, що вони до того ж є носіями гену, який викликає рак легенів. Якщо людина при цьому ще й палить, то ймовірність захворіти збільшується у 2-3 рази порівняно з білими.

Набагато більше ніж здорові вражаються діти: в організмі, що росте, клітини мають більше генетичних поломок, оскільки клітини адсорбують більше хімічних токсинів на одиницю ваги. Так, в організм немовлят попадає в 2-3 рази більше небезпечних двоокисів, ніж в організм дорослих на одиницю ваги. В клітинах дітей, що народилися в екологічно забруднених районах Європи, набагато більше ПАВ комплексів, ніж у їх матерів, хоча вважається, що немовлятам передається лише одна десята частина дефектних молекул. Матері, що випалюють 10 цигарок за день, насичують клітини організму своїх дітей значно більшою кількістю канцерогенів, ніж власний організм.

Якщо прийняти проблему мінімізації впливу на організм, як особисту та соціально-політичну, то її можливо вирішити, відкоригувавши свій спосіб життя, звички і навіть філософію, привести у відповідність з найновішими рекомендаціями медиків систему харчування. Але чистота повітря, води, продуктів харчування забезпечується на рівні уряду, і це- найефективніший рівень, що здатен скоротити поширення раку на 90%, також багато залежить від рівня охорони здоров’я в країні.

Розділ 2. Актуальні проблеми сьогодення стосовно питання професійного раку.

2.1.Виробничі канцерогени та здоров‘я населення

З тих пір, як ще у 1775 році англійський лікар Персиваль Потт описав “рак трубочистів”, в котрому була винна вугільна сажа, ризик розвитку професійного раку підвищений при контакті у процесі виробництва з азбестом, декотрими метиловими ефірами, вінілхлоридом, іпритом, миш‘яком, нікелем, хромом, а також продуктами переробки кам‘яного вугілля. До числа професійних захворювань відносяться рак сечового міхура у робочих анілінової промисловості. Виявлена підвищена захворюваність раком легень у робочих резинової, шкіряної, хутряної, газової та хімічної промисловості, уранових копалень, у електрозварників. Давно відомі пухлинні враження шкіри після тривалого вживання ліків з миш‘яком. У тих, хто сприскував виноградники інсектицидами, що вміщують миш‘як, відмічалося збільшення випадків захворювань раком печінки. Тепер досить зрозуміло, що тривале зіткнення з декотрими хімічними речовинами сприяє розвитку злоякісних пухлин.

Чисельність людей, що підлягають впливу факторів на різноманітних підприємствах, є визначним та соціально важливим критерієм для проведення епідеміологічних досліджень з ціллю виділення груп ризику та розробки профілактичних заходів у відповідних професійних групах та населенні. На Україні немає загальнодержавного та державного реєстрів зайнятих на канцерогенно-небезпечних виробництвах.

У гірничовидобувній промисловості робочі підлягають впливу радону, канцерогенних поліароматичних вуглеводнів (ПАУ), пилу, що вміщує миш‘як. та азбест, у металургійній промисловості- ПАУ, бензолу, сполук хрому, нікелю та інших матеріалів, у промисловості- вінілхлориду, ароматичних амінів та ін. За даними американських дослідників (7), впливу 40 канцерогенів, вміст котрих у виробничій сфері регламентовано федеральними агенціями, у США підлягають 22317 тис. робочих.

За визначенням Комітету експертів ВВОЗ (1971р.), професійний канцероген- це канцероген, що викликає злоякісні захворювання у чоловіків та жінок у результаті їх професії. Виходячи з цього, Л.М.Шабад сформулював поняття професійного раку як захворювання, “безпосередньо пов‘язаного з виробничою діяльністю” (5).

За оцінками відомих епідеміологів Р.Долла та Р.Піто. на долю професійних факторів як причини онкологічної смертності приходиться 2-4% усіх випадків. Відповідні долі впливу для чоловіків та жінок оцінюються у 6,8 та 1,2%. Вплив на виникнення злоякісних новоутворень (ЗН) у чоловіків більш виражено ніж у жінок, можливо, у силу того, що професійні впливи у чоловіків частіше спряжені з важчими умовами праці та більшим розповсюдженням шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю). Вклад професійних впливів у смертність від різних локалізацій раку вар‘ює від 25% (плевра, носові пазухи та інші органи дихання, крім легенів) до 1% (передміхурова залоза ). Наведені оцінки досить умовні. Слід враховувати, що вони зроблені за матеріалами США та відносяться до усієї популяції. Вони можуть істотно змінюватися у залежності від частки участі інших факторів. Наприклад, на канцерогенно-небезпечних виробництвах внесок професійних впливів в онкологічний ризик може істотно збільшуватись, і оцінки