В Україні дослідження в галузі вивчення професійного раку ведуться фрагментарно, відсутня державна система обліку та реєстрації злоякісних новоутворень професійного генезу, що стримує заходи по їх первинній профілактиці.

Сьогоднішній стан обліку та реєстрації онкологічних хворих у зв'язку з неповнотою даних, що вносяться до "Повідомлення про хворого з вперше в житті встановленим діагнозом раку або іншого злоякісного новоутворення" (форма № 090/0); "Контрольної карти диспансерного спостереження хворого на злоякісне новоутворення" (форма №030-6/0) та іншу медичну документацію (форми №027-1/0, №27-2/0, №030-6) і стосуються не тільки професійного маршруту, а навіть основної професії, не дозволяє аналізувати онкозахворюваність під цим кутом зору. Тому на загальнодержавному рівні поки що не може бути створена ефективно діюча система заходів по зменшенню канцерогенного навантаження на працююче населення, зокрема в канцерогенонебезпечних виробництвах, а звідсіль і система оперативного прийняття відповідних управлінських рішень. У той же час внесення до системи канцер-реєстрів інформації, що стосується поточної роботи людини на канцерогенонебезпечних підприємствах у контакті з канцерогенними речовинами та факторами, в значній мірі могло б сприяти первинній профілактиці раку шляхом заходів технологічного, технічного, санітарно-гігієнічного, соціально-економічного та іншого плану.

Такий неповноцінний стан обліку призводить до підтримки низького рівня онкологічної грамотності і настороги не тільки лікарів загальнолікувальної мережі, а й лікарів-онкологів; низького охоплення активної частини населення профілактичною медичною допомогою, про що, насамперед, свідчить і неефективність системи профоглядів, при якій на сьогодні виявляється лише 15,8% онкологічних хворих, у тому числі навіть з візуальними локалізаціями пухлин (12-36%).

Відповідного вдосконалення на основі нових наукових даних потребує також "Список профзахворювань..." (у частині 7 "Новоутворення"), затверджений МОЗ, Мінсоцзахистом та Мінпраці України спільним наказом від 2.02.95р. №23/36/9. Гармонізація його з Державним клінічним канцер-реєстром у частині переліку виробництв, виробничих процесів, речовин та продуктів, канцерогенних для людини, дала б змогу вдосконалення не тільки системи своєчасного надання профілактичної та лікувальної допомоги, а й відповідної системи пільгового та пенсійного забезпечення.

2.3.Основні етапи у підході до регламентування канцерогенів. Сучасний стан цієї проблеми на Україні.

Виявлення в навколишньому для людини середовищі канцерогенних речовин з усією гостротою поставило питання про визначення допустимого рівня цих сполук.

Питання про встановлення гранично допустимих концентрацій (ГДК) для канцерогенних речовин має вже свою історію: в перший період , протягом приблизно 10 років (1956-1965 рр.), можливість встановлення таких концентрацій майже одностайно не схвалювалась, однак у останні роки думки змінились, оскільки у механізмі бластомогенезу є одна дуже істотна риса, що вказує на можливість профілактики раку- це твердо встановлена залежність ефекту від дози канцерогенної речовини. Вона встановлена багаточисельними експериментами на тваринах. Залежність для людини бластомогенного ефекту від дози доведена також багаточисельними спостереженнями над різноманітними видами професійного раку, над частотою раку у осіб, що палять, декотрими епідеміологічними дослідженнями інших видів раку і т. ін. Залежність бластомогенного ефекту від дози речовини примушує змінити відношення до питання встановлення ГДК та ГДД (гранично допустимої дози). ГДК можуть бути розроблені на основі:

1.Досліджень розповсюдження та циркуляції канцерогенів у навколишньому середовищі.

2.Епідеміологічних даних та вивчення професійних пухлин.

3.Експериментальних досліджень залежності ефекту від дози.

При цьому слід мати на увазі особливості кожного канцерогену, різноманітні шляхи його застосування, неоднакову чутливість різних клітин, тканин, органів різних тварин у різні періоди життя та інші модифікуючі фактори.

Однак у всіх випадках встановлені ліміти не можна вважати абсолютно “небезпечною” дозою

Регламентування вмісту канцерогенів у виробничому середовищі є діючим напрямком у профілактиці раку, зокрема, у умовах виробництва.

У літературі грунтовно викладено стан лімітування виробничих канцерогенів у 9-ти країнах Європи, Європейському економічному співтоваристві, Японії та США [45]. Більше 41 країни мають офіційні списки шкідливих речовин, вміст котрих у виробничому середовищі лімітовано [47]. Існують великі розбіжності між країнами у відношенні регламентування канцерогенів. Вірогідно, це обумовлено трудомісткістю, тривалістю експериментальних та епідеміологічних досліджень, а також різними поглядами на сам процес канцерогенезу.

Велику роботу постійно проводить Міжнародна Агенція по вивченню раку (МАВР), з 1972 р. вона публікує серію узагальнюючих монографій по оцінці канцерогенного ризику для людини [50]. Експертами МАВР також розроблена широко визнана класифікація канцерогенів з групуванням за ступенем доведеності їх канцерогенності для людини. Їх список постійно переглядається та доповнюється [51].

Основною міжнародною угодою з цієї проблеми є “Конвенція про боротьбу з небезпекою, що викликана канцерогенними речовинами та агентами у виробничих умовах та заходах профілактики”, яка прийнята Міжнародною організацією праці (МОП), вона коротко зветься “Конвенцією 1974 року про професійні ракові захворювання” (№ 139) та відповідна “Рекомендація” № 147 [9?10].

У преамбулі до Конвенції підкреслюється бажаність встановлення міжнародних норм захисту від канцерогенних речовин або агентів.

У статті 1 Конвенції говориться, що кожен член організації, що ратифікує дану Конвенцію, періодично визначає канцерогенні речовини та агенти, піддавати впливу котрих на виробництві заборонено або допускається лише з дозволу або під наглядом. У п. 7 Рекомендації записано, що при визначенні таких речовин та агентів компетентний орган уряду повинен приймати до уваги останні дані, що є у правилах, керівництвах та у висновках нарад експертів, а також інформацію, що надходить від інших компетентних органів.

Разом з тим,