Характеристика герпес-вірусів людини і захворювань

Типи герпес-вірусів Характеристи-ка вірусів Найбільш часто вражаємі органи та можливі захворювання

Вірус герпесу тип 1 (вірус простого герпесу) Альфа-вірус ДНК-утримуючий Шкіра, слизові.

Органи травлення.

Нервова система.

Ендотелій судин.

Клітини крові.

Вірус герпесу тип 2 (вірус простого герпесу) Альфа-вірус ДНК- утримуючий Слизові, шкіра,

Сечостатева система.

Внутрішні органи.

Периферична ЦНС.

Вірус герпесу тип 3 Альфа вірус ДНК- утримуючий Шкіра, слизові

Нервова система.

(Вітряна віспа.

Оперізуючий лишай

Вірус герпесу тип 4 (Епштейн-Барра) Бета-вірус ДНК- утримуючий Мононуклеоз.

Лімфоїдна система.

Органи травлення,

Нервова система,

Серцево-судинна система.

Синдром хронічної утоми.

Лімфома Беркітта…

Вірус герпесу тип 5 (цитомегаловірус) Бета-вірус ДНК-утримуючий Органи травлення

Органи зору.

Органи травлення,

Нервова система,

Серцево-судинна система.

Вірус герпесу тип 6 Гама-вірус ДНК- утримуючий Раптова екзантема

Синдром хронічної утоми.

Вірус герпесу тип 7 Бета-вірус ДНК- утримуючий Лімфопроліферативні захворювання

Імунодефіцитні стани.

Поразка крові

Вірус герпесу тип 8 Бета-вірус ДНК- утримуючий Лімфопроліферативні захворювання Саркома Капоши

Гострі форми цитомегаловірусної інфекції й інфекції Епштейн-Барра характеризуються тенденцією до більш частої і більш інтенсивної поразки внутрішніх органів (переважно органів травлення, серцево-судинної системи), лимфоїдної системи крові. Можлива також поразка і центральної нервової системи (по типу простого герпесу) з важкими і стійкими запальними поразками головного мозку й оболонок. Гіпертермія з явищами інтоксикації відзначається в основної маси хворих, причому переважно у виді стійкого субфебрилітету. Особливо гостро протікають ці інфекції в дітей, з високою гіпертермією, вираженою слабістю і здатні привести до формування пороку серця, церебральної патології.

У кожного 8 - 10 чоловіка персистенція вірусу обумовлює рецидивуючий плин захворювання, що вимагає періодичної медичної допомоги протягом усього життя.

ЛІКУВАННЯ ГЕРПЕС-ВІРУСНОЇ ІНФЕКЦІЇ ПРЕПАРАТОМ ПРОТЕФЛАЗІД

Принципи лікування:

Зняти гостроту процесу, зменшити явища поразки.

Попередити можливість рецидиву, підтримати імунний статус.

Схеми лікування:

1. Гостра герпес-вірусна інфекція ( що з'явилася вперше).

Лікувальна доза:

- по 5 крапель - 3 рази у день протягом 2-х днів,

- по 10 крапель - 3 рази у день протягом 1 - 2-х місяців.

Підтримуюча доза:

- по 5 крапель - 3 рази у день (через день) протягом 1 - 2-х місяців.

2. Хронічна вірусна інфекція поза загостренням.

Лікувальна доза

- по 3 краплі - 3 рази у день протягом 3-х днів,

- по 5 крапель - 3 рази у день протягом 3-х днів,

- по 7 крапель - 3 рази у день протягом 3-х днів,

- по 8-10 крапель - 3 рази у день протягом 3-х місяців.

Підтримуюча доза

- по 5 крапель - 3 рази у день (через день) протягом 2 - 4-х місяців.

3. Хронічна вірусна інфекція з періодичними загостреннями (у стадії загострення).

Лікувальна доза

- по 5 крапель - 3 рази у день протягом 2-х днів,

- по 8 крапель - 3 рази у день протягом 2-х днів,

- по 10 крапель - 3 рази у день протягом 3 - 4-х місяців.

Підтримуюча доза

- по 7-8 крапель - 3 рази у день (через день) протягом 3 - 6-и місяців.

Терапевтична дія Протефлазіду обумовлює:

зменшення і зникнення локальних проявів захворювання;

відновлення функції уражених органів і зменшенню клінічних проявів захворювання: астенії, вегетативної лабільності, дискинезій шлунково-кишкового тракту, підвищення працездатності;

зменшення частоти рецидивів захворювань;

зменшення інтенсивності реплікації вірусу (за даними дослідження крові методом ПЦР);

підвищення імунної реактивності організму (кількості Т- і В- лімфоцитів);

зменшення частоти захворюваності іншими вірусними інфекціями, здатними викликати імунну депресію і рецидив захворювання.

У 10-20 % хворих на тлі початкового курсу терапії Протефлазідом (1-2-й тиждень) може виникнути загострення захворювання.

ВІРУСНИЙ ГЕПАТИТ

В останнє десятиліття відбулися істотні зміни представлень про етиологію, патогенез, принципи терапії і профілактики гострих і хронічних вірусних гепатитів. Ідентифіковано нові гепатотропні віруси і в даний час виділяють 7 типів (А, В, В, D, Е, F, G) і безліч генотипів. Згідно даним ВОЗ у світі нараховується більш 500 млн. носіїв вірусу гепатиту В, по апріорним даним стільки ж носіїв вірусу гепатиту С. У значної частини з них у майбутньому можливий розвиток хронічних захворювань печінки, у тому числі, і цирозу печінки, гепатоцеллюлярної карциноми. У хірургічній корекції портальної гіпертензії і трансплантації печінки бідують сотні тисяч пацієнтів щорічно, при цьому значна частина вмирає від фатальних ускладнень [18].

Шляхи інфікування:

контактно-побутовий - через інфіковані предмети навколишнього середовища (гепатит А, Е);

парентеральний - через ушкоджені шкірні покриви, слизові, інтраваскулярно, гематогенно препаратами крові (гепатит С, В, D, G);

половою (гепатит С, В, D, G).

Гепатити мають подібну клінічну картину, але розрізняються етиологією, епідеміологією, патогенезом, наслідками. Відзначаються 4 форми плину захворювання: жовтянична, безжовтянична, субклінична (безсимптомна) і інаппарантна. При гострій жовтяничній формі звичайно спостерігається циклічність плину - послідовна зміна 3-х періодів: початкового (переджовтянична), жовтяничного і реконвалесценції. У більшості випадків (до 70 %) хвороба починається поволі (за винятком вірусного гепатиту А), тому що розвивається поступово з тривалим продромальним періодом, рідше гостро, переважно при трансфузійному інфікуванні. По середньостатистичним даним у переважній більшості реєструємих випадків поразка печінки протікає в легкій і субкліничній формі (переважно гепатит С - до 80 %), рідше в середньоважкій і важкій формі (переважно гепатит В - до 50 %).

Основні синдроми захворювання

ознаки структурно-функціональної поразки печінки:

цитолітичний синдром (підвищення активності трансфераз, дегідрогеназ),

холестатичний синдром (підвищення змісту білірубіна),

зниження білково-синтетичної функції (зниження кількості альбуміну, факторів згортання крові, диспротеінемія),

порушення гемостазу (зниження прокоагулянтної активності, розвиток геморрагичного синдрому),

збільшення розмірів печінки, підвищення