При гінекологічному обстеженні пацієнток, установлений широкий спектр патологічних змін. Так, у 4 (6.7 %) жінок спостерігалася дифузійна гіперемія й у 6 (10.0 %) - помірна плямиста гіперемія слизової вульви. У 21 (35.0 %) хворих відзначалася помірна гіперемія слизової оболонки піхви, що у 11 (18.3 %) була плямистою ("леопардовий кольпіт"). У 28 (46.6 %) пацієнток мали місце фонові захворювання шийки матки (ендоцервіцити, ерозії). У всіх жінок основної групи при бімануальному дослідженні визначалася плямистість чи пастозність в області придатків, хворобливість при пальпації. Незважаючи на відсутність маніфестних ознак запального процесу геніталій, що спостерігається, у переважної більшості обстежених пацієнток (85.0 %) спостерігалися спаєчні зміни з боку органів малого тазу, причому в 18 (30.0 %) - генералізованого характеру.

Таким чином, у 60 обстежених жінок був установлений хронічний сальпінгіт, що у 42 (70.0 %) з них сполучався з фоновими захворюваннями шийки матки (ерозії, ендоцервіцити), а в 11 (18.3 %) - з кольпітами.

Використання сучасних діагностичних методів показало, що в етіологічному спектрі збудників запальних захворювань органів малого тазу переважали (незалежно в монокультурі чи в асоціації) інфекції, що передаються статевим шляхом "нового" покоління: хламідії - у 33 (55.0 %), уреаплазми - у 24 (40.0 %), мікоплазми - у 25 (41.6 %), гарднерели - у 11 (18.3 %), тріхомонади у 7 (11.6 %), гриби - у 20 (33.3 %), вірус герпесу другого типу - у 7 (11.6 %). Традиційні бактерії визначалися з високим і критичним мікробним числом у 11 (18.3 %) хворих. У 98.3 % випадків мікроорганізми виявлялися в численних (двох- і трикомпонентних) мікробних асоціаціях (мал. 2).

Використання методу імуноферментного аналізу (ІФА) дозволило установити підвищені титри антитіл до Chl. Trachomatis (від 1:40 до 1:80) - у 11 (18.3 %) хворих, до цитомегаловірусу (від 1: 400 до 1: 1200) - у 4 (6.7 %) і до вірусу герпесу другого типу (від 1: 400 до 1: 800) - у 7 (11.7 %).

Аналіз отриманих результатів імунологічного обстеження показав, що зміни в системі імунітету характеризувалися достовірним зниженням співвідношення CD4+/CD8+ (імунорегуляторний індекс) (1.18 ± 0.21, у контролі 2.56 ± 0.35; p<0.05) за рахунок достовірного підвищення відносного змісту CD8+-клітин (Т-супресори/цитотоксичні клітини) у периферичній крові (29.1 ± 3.3 %, у контролі 13.1 ± 1.6 %, p<0.05). У гуморальній ланці імунітету спостерігалося достовірне зниження концентрації Ig (5.9 ± 0.8 г/л, у контролі 11.5 ± 1.8 г/л, p<0.05) і тенденція до підвищення рівнів циркулюючих імунних комплексів у сироватці крові.

Було виявлено достовірне зниження показників фагоцитарного числа нейтрофилів (3,21±0,4 ум. од., у контролі 7,1±2,4 ум. од., p<0,05), а також тенденцію до зниження показників фагоцитарного числа (моноцити) і функціонального резерву нейтрофилів.

Показники ІФН-статусу характеризувалися підвищенням концентрації сироваткового ІФН (6.58 ± 1.1 Од/мл, у контролі 3.0 ± 1.9 Од/мл, p < 0.05) на тлі зниження здатності кліток периферичної крові до продукції ІФН-альфа (у 5.8 разів у порівнянні з контролем, p<0.05) і ІФН-гамма (у 4.2 рази в порівнянні з контролем) in vitro у відповідь на адекватну індукцію.

На підставі проведених досліджень і з урахуванням рекомендацій ВОЗ, нами виділені принципи етапності лікування запальних захворювань внутрішніх статевих органів, викликаних мікст-інфекцією, у жінок: рання діагностика захворювання; виявлення і лікування супутньої соматичної патології; етіологічне обґрунтування антибактеріальної терапії з урахуванням мікробного числа й індивідуальної чутливості до препарату; проведення корекції імунологічних порушень в організмі з урахуванням індивідуальних особливостей; відновлення нормобіоценозу піхви; профілактика виникнення рецидивів захворювання; одночасне обстеження і лікування статевого партнера (партнерів); клінічний, мікробіологічний, імунологічний контроль ефективності проведеної терапії через 1, 3 місяців.

При виборі тактики лікування оцінювали: загальний стан хворих; характер патологічних змін з боку органів малого тазу й інших органів і систем; наявність ускладнень, обумовлених запальним процесом.

Протефлазід призначали з урахуванням результатів попередньо проведених клініко-лабораторних досліджень. Краплі, нанесені на шматочок цукру (чи харчового крохмалю) приймали per os за схемою: перший тиждень по 5 крапель три рази 3 на добу, другий і третій тижні - по 10 крапель тричі на добу і четвертий тиждень - по 8 крапель тричі на добу. Тривалість першого курсу прийому Протефлазіду в комплексній протизапальній терапії склав 28 днів.

Паралельно пероральним прийомом препарату проводили місцеве лікування розчином, до складу якого входив Протефлазід. Для готування вагінальних тампонів 3 мл Протефлазіду розводили в 20 мл фізіологічного розчину. Двічі на добу в піхву вводили марлевий тампон, змочений приготовленим розчином, протягом 10 днів.

На підставі проведених імунологічних досліджень і з обліком патогенетичних механізмів дії даного препарату, (проведені дослідження показали, що через 24-72 години після введення Протефлазіду спостерігається індукція синтезу ІФН-альфа і ІФН-гама) через тиждень після початку прийому Протефлазіду, призначали антибактеріальну терапію відповідно видового спектру збудників і їхньої чутливості до антибіотиків, а також проводили десенсібілізуючу, протикандидозну терапію.

Обстежені хворі в залежності від використання терапевтичного комплексу були розподілені на 2 групи:

I група - 30 жінок із хронічними запальними захворюваннями органів малого тазу, викликаних мікст-інфекцією, що одержували традиційну протизапальну терапію.

II група - 30 жінок із хронічними запальними захворюваннями органів малого тазу, викликаних мікст-інфекцією, що одержували традиційну протизапальну терапію в сполученні з Протефлазідом.

В обох групах обстежуваних призначена терапія проводилася вперше амбулаторно. При обґрунтуванні вибору етіологічного лікування і шляхів його введення ми враховували рекомендації ВОЗ, а також особливості