У попередніх дослідженнях авторами були продемонстровані зміни структури генів сімейства myc під впливом одного з інгібіторів ДНК-топоізомерази ІІ ( етопозід ), у лініях, що перевиваються, злоякісних лимфоїдних клітин людини (I.A. Smirnova et al. 2002).

Ціль роботи складалася у визначенні впливу на ген с-myc препарату Протефлазід, що містить у своїй сполуці флавоноїдні глікозіди.

Дані дослідження показали, що тривала інкубація клітин Namalwa із Протефлазідом у нетоксичній дозі досліджуваного препарату (1.7 мкг/мл за кверцитіном), не супроводжувалася змінами структури гена с-myc, про що свідчила постійність характеру розподілу і величини рестрікційних фрагментів при використанні рестріктази Msp. Тривала інкубація клітин МТ-4 у присутності тих же доз препарату Протефлазід супроводжувалася лише незначними змінами інтенсивності низькомолекулярних фрагментів рестрікційного поліморфізму гену с-myc при використанні тієї ж рестріктази. Ці зміни реєструвалися лише при першому пасажі культивування в присутності препарату і можуть свідчити про появу клону з перебудованим геном с-myc, що у кожному випадку не зберігався в подальших генераціях. Принаймні, у процесі подальшого культивування в середовищі, що не містило Протефлазід, такі зміни вже не реєструвалися, про це свідчать характер розподілу й інтенсивність рестрікційних змін досліджуваного гена.

Слід зазначити, що концентрації флавоноїдів Протефлазіду, використовувані при проведенні цих досліджень були більш ніж на порядок меншими, ніж у випадку таких же концентрацій, що за даними літератури викликали сайт-специфічні перебудови гена MLL (R. Strick et al. 2000), а також концентрацій, у яких флавоноїди викликають гальмування проліферації й апоптоз у лініях пухлинних клітин. Разом з тим, при використанні препарату в концентраціях, що, як нам відомо, є ефективними для прояву антивірусних ефектів і рекомендовані для терапевтичного використання, не виявлено змін гена с-myc, принаймні в досліджуваній системі з використанням двох ліній, що перевиваються, злоякісних лимфоїдних клітин людини різного генезу, хоча дана система є чуттєвої для виявлення перебудов гена с-myc, індукованих субтоксичними дозами інгібітору ДНК-полімерази ІІ етопозідом.

ГЕРПЕС-ВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ

Герпес-віруси широко поширені в природі по всій планеті, включаючи близько 80 видів, у т.ч., і віруси хребетних тварин (коней, собак, великої рогатої худоби, свиней, кроликів, кішок...) і людини. Для людини серйозну небезпеку представляють 8 типів герпесу, серед яких ведуче місце займають віруси простого герпесу (типи 1,2), вірус вітряної віспи і оперізуючого лишаю (тип 3), що найбільш широко поширені в природі, а так само віруси Епштейн-Барра і цитомегалії (типи 4,5). Рідше відзначаються захворювання, викликані вірусами 6-го, 7-го і 8-го типів (синдрому хронічної утоми, інфекційна еритема).

За даними ВОЗ, близько 95 % населення планети інфіковано герпес-вірусами. З кожним роком у зв'язку з погіршенням екологічної ситуації на планеті, компенсаторних можливостей організму і розвитком вторинних імунодефіцитів, відзначається неухильний ріст кількості людей інфікованих декількома серотипами герпес-вірусу. Асоціація вірусів обумовлює дифузність і вагу поразки органів і систем, розвиток хронічних форм захворювань.

Основні шляхи інфікування людини:

повітряно-краплинний - через ротову і носову порожнину при розмові, кашлі, поцілунку;

статевий шлях;

трансплацентарний у період вагітності від матері до плоду;

парентеральний - через ушкоджені шкірні покриви, при медичних маніпуляціях;

контактно-побутовий - через інфікований матеріал з навколишнього середовища.

Інфікування людини сполучене з персистенцією вірусу в організмі й інтеграцією в геном клітини. При нормальному функціонуванні імунної системи організму вірус елімінується з більшості уражених органів і тканин за винятком паравертебральних сенсорних гангліїв, де він зберігається в латентній персистируючій формі протягом всього життя і відкіля при несприятливих для організму умовах (переохолодженнях, емоційних стресах, важких захворюваннях) може дисеминувати гематогенно і/чи нейронально (периневральними просторами) в органи. У патологічний процес можуть втягувати практично всі органи людини, обумовлюючи різні нозологічні форми захворювань:

шкіра, слизові (дерматит, тонзиліт …);

органи травлення (стоматит, гінгівіт, фарингіт, гастрит, ентерит, коліт, гепатит, панкреатит, проктит…);

сечостатева система (вагініт, уретрит, цистит, цервицит, ендометрит, сальпінгіт…);

нервова система (неврит, енцефаліт, менінгіт, миєліт…);

серцево-судинна система (міокардіодіострофія, міокардіт, судинна дистонія);

органи подиху (риніт, бронхіт, трахеїт, пневмонія…);

органи зору (коньюнктивіт, кератит, іридоцикліт, увеїт…);

опорно-руховий апарат (артрит, міозит…);

онкологічні й аутоімунні захворювання (лімфогранулематоз, В-клітинна лімфома, саркоїдоз, синдром Шегрена, хвороба Крона, аутоімунний тіреоїдіт).

Трансплацентарне інфікування клітин плоду приводить до розвитку уроджених пороків з боку нервової системи й інших внутрішніх органів (аж до олігофренії, пороків серця...).

Вірусемія істотно знижує активність клітинного і гуморального імунітету, вироблення ендогенного інтерферону, приводячи до стійкого вторинного імунодефіциту. Причому, знижується як специфічна так і неспецифічна реактивність організму, і в першу чергу - кількість і активність Т- і В-лімфоцитів. Порушення функцій імунної системи сприяє впровадженню і/чи активації інших видів інфекцій (вірусів, бактерій, найпростіших).

Як показали дослідження останніх років, ці віруси можуть бути причиною предракових станів і ряду онкологічних захворювань (саркома Капоши, назофарингеальна карцинома, лімфома Беркитта, рак шийки матки...).

Герпес-вірусні захворювання протікають у виді латентної (схованої), хронічної і гострої форм. Гострі форми захворювання (герпес-вірусу типів 1,2,3) можуть супроводжуватися наявністю пухірцевої висипки, ерозій, запалення, набряку, на шкірі і слизових. Нерідко при цьому відзначається гіпертермія, болі в області висипань чи регіонарного нервового стовбура, ганглія, особливо при поразці черепних нервів (інтенсивні головні болі, що підсилюються по ночах). Поряд із традиційними зовнішніми проявами мають місце більш-менш виражені поразки вищевказаних органів і систем аж до виразкового гастриту, увеїту (з відшарком сітківки ока і зниженням гостроти