хворого до відділення прискіпливо збирається гематологічний анамнез: яка група крові, були раніше переливання чи ні; якщо хвора жінка – все про вагітність, який перебіг, викидні, жовтяниці у дітей і т.і. Після виставлення показань до переливання крові чи її компонентів лікар повинен зробити заяву на станцію переливання чи у відділення переливання. На відповідному бланку вказується прізвище та ініціали хворого, діагноз і показання до переливання (абсолютні, відносні, оперативні втручання – і обєм останнього), вказується група крові реципієнта (хворого). Якщо кров реципієнта позитивна – цього не пишуть: воно розуміється. Якщо кров резус-негативно – відмічається.
Донорська кров зберігається у спеціальних флаконах чи пакетах консервується сучасними консервантами типу ЦОЛІПК та “Глюгичир” і “ Цитоглюкофосфат”. Розроблені методики стабілізації крові шляхом вилучення з неї іонів Са ++. Остання кров застосовується при масивних і обмінних переливаннях, оскільки запобігається токсична дія цитрату. Знайшла місце стабілізація крові шляхом кріоконсервування під впливом низьких температур (-60…-40 і навіть -196С).
На флаконах із кровю кріпиться етикетка, де вказується група крові і резус-фактор, прізвище лікаря, дата забору крові і її кількість.
Зберігають кров при температурі +4С у холодильниках, де повинен бути зошит із щоденною відміткою температури. Транспортна кров знаходиться у спеціальних термостабільних контейнерах чи міні холодильниках. Транспортують обережно, щоб кров не тряслась (не бовталась), бо це призводить до механічних пошкоджень її форменних елементів, особливо еритроцитів.
Як все живе, що не рухається, як кожен орган, що не функціонує - поступово відмирає, так і консервована кров з часом втрачає свою головну функцію – насичувати киснем еритроцити шляхом окислення гемоглобіну, переносу кисню до тканин, обміну останніх кисню на вуглекислий газ і виведення останнього з організму на рівні альвеол, де проходить новий цикл насичення еритроцитів киснем шляхом вам відомого окислення гемоглобіну. Вивчено, що максимальні транспортні можливості еритроцитів щодо кисню - зберігаються в перші 7 днів. У два останні тижні різко зменшується, до 21 дня – не більше. Отже, останній термін зберігання консервованої крові – 21 день, оптимальний – 7 днів.
Перед переливанням крові останню виставляють із холодильника, даючи час (1-1,5 години) нагрітись при кімнатній температурі. Далі, звірившись з даними на етикетці флакона чи пакета з кровю визначають групу останньої. Практично це робить медсестра, а враховує лікар, що переливає кров. За наказом Міністерства переливання крові і все, що з нею повязане відповідає лікар.
Обовязково вивчається візуально кров у флаконі: остання повинна бути чітко розділена на плазму і еритроцити. Між цими шарами не повинно бути додаткових утворень у вигляді плівки чи якихось конгломератів, шари повинні бути однорідними, а плазма – прозорою, поверхня плазми – гладенька. Наявність усіх перерахованих ознак – свідчення інфікованості, гемолізу еритроцитів чи забруднення крові якимись механічними домішками.
Техніка визначення групи крові (дивись підручник).
Зразу ж, при визначенні групи крові визначають її сумісність з кровю реципієнта за резус-фактором. Визначення проводять на чашці Петрі (1г крові і 9г плазми хворого) за температури +46…+48С). В основі дослідження лежить витривалість резус-фактору до цієї температури, інші ж білки – денатуруються. Отже, якщо аглютинація при цьому настає – значить вона зобовязана наявності Rh-фактора і антитіл до нього.
Таким чином ми розібрали деякі правила переливання крові:
вивчення гематологічного анамнезу;
визначення групи і Rh належності хворого із звіркою в паспорті;
переливання крові – функція лікаря;
візуальне вивчення донорської крові і етикетки на ній;
визначення групи крові донора;
визначення резус-сумісності донорської крові і плазми реципієнта.
Наступним є:
заповнення системи для переливання крові;
проведення біологічної проби і, якщо остання негативна –
перелити кров із відповідною швидкістю;
залишити 10 мл крові у флаконі, а останній на добу (для перевірки у разі якихось ускладнень);
тричі (через годину) виконати термометрію;
спостерігати за хворим (субєктивні скарги і обєктивні дані);
вранці зібрати сечу для клінічного дослідження.
Ускладнення переливання крові
і їх класифікація
1. Ускладнення механічного характеру, що повязані з огріхами в техніці переливання крові:
гостре розширення серця: зустрічається при швидкому переливанні значної кількості крові, що супроводжується переливанням малого кола кровообігу і перевантаженням серця. Гостре розширення останнього супроводжується його зупинкою у фазі діастоми;
повітряна емболія: розвивається при інфузії 2 см3 і більше повітря в кровоносну систему. Все (клінічна картина і прогноз) залежить від місця “зупинки” повітряного ембола.
В даному випадку в основі допомоги хворому лежить створення умов для зміщення емболу в нежиттєвоважливі відділи тіла хворого (положення Тренделенбурга) в противагу першому ускладненню (гостре розширення серця) – створюється положення Фовлера для зменшення протоку крові у мале коло і до правого серця;
емболії і тромбоемболії за рахунок попадання в кровонносну систему згустків донорської крові різного розміру. Дрібні згустки значних порушень не визивають, окрім деякого порушення в переповненому малому колі кровообігу, що проявляється задишкою різного рівня. Більші згустки ведуть до значних проявів, що нагадує гостре розширення серця (підгостре), чи повітряну емболію.
2. Порушення кровообігу в кінцівках після гемотрансфузії. До цих ускладнень належать в основному флебіти, тромбофлебіти (запалення вен, чи запалення, що ускладнюються тромбуванням вен).
3. Ускладнення реактивного характеру. Про них треба думати, коли на протязі першої доби після переливання крові чи її компонентів виникають болі, алергічні прояви, температура, озноб, порушення гемодинаміки і дихання:
гемотрансфузійний шок може розвиватись при переливанні:
а) несумісної крові (різні помилки у визначення групи крові, Rh-фактора і т.і.);
б) при переливанні сумісної крові:
недоброякісної – за тривалим терміном, перегріванням, бактеріальним забрудненням, гемолізом і т.і.;
внаслідок індивідуальної несумісності (за білковим складом);
при неврахуванні висхідного етапу хворого (протипоказання, підвищена чутливість).
В патогенезі гемотрансфузійного шоку лежить,