Діагностика проводиться за наявності клінічних проявів захворювання і мікроскопічного виявлення грибів роду Candida. Лабораторна діагностика урогенітального кандидозу включає такі методи дослідження:

мікроскопія;

культуральна діагностика;

серологічні реакції;

імунологічні методи;

імуноферментний аналіз;

полімеразна ланцюгова реакція.

Терапія кандидозу має включати не тільки етіотропне лікування, але і ліквідацію сприяючих факторів, що дозволить підвищити її ефективність і знизити кількість рецидивів захворювання.

До числа найбільш частих гінекологічних захворювань належать вагінальні інфекції, серед яких одне з перших місць належить бактеріальному вагінозу (БВ). Це захворювання характеризується появою рясних виділень із піхви, в яких не виявляються відомі патогенні збудники Trichomonas vaginalis, Neisseria gonorrhoeaе і гриби роду Candida.

Діагностика БВ базується на даних клінічного обстеження і спеціальних лабораторних методах дослідження. Клінічний перебіг БВ характеризується затяжним перебігом і рясними виділеннями з неприємним запахом. Це може бути єдиним симптомом захворювання. Причому на початку захворювання виділення мають рідкий характер, білий з сіруватим відтінком колір. При продовженні захворювання (понад 5 років) виділення мають жовтувато-зелений колір, тягучі, липкі, рівномірно розподілені по стінкам піхви. Особливістю БВ є відсутність ознак запалення (набряку, гіперемії). Слизова оболонка, як правило, звичайного рожевого кольору.

Діагностика БВ базується на поєднанні таких ознак:

гомогенні рясні сіро-білі виділення з неприємним запахом (рибний);

наявність ключових клітин при мікроскопічному дослідженні;

рН піхвової рідини > 4,5 (в середньому 5–6).

Одним з найбільш дискусійних питань стосовно БВ є різниця в поглядах на статеву трансмісію цього захворювання. За сучасними даними, це захворювання не передається статевим шляхом. Однак деякі автори зазначають, що існує певна кореляція між виникненням БВ і сексуальною поведінкою [3].

Лікування БВ потребує комплексної етіотропної і патогенетичної терапії.

Досить серйозною медико-соціальною проблемою є герпетична інфекція — одна з найпоширеніших вірусних інфекцій людини. Понад 90 % населення нашої планети інфіковані вірусом простого герпесу. Кожен рік у світі реєструється до 20 млн. випадків генітального герпесу [4]. Вірус вражає не тільки шкіру і слизові оболонки, але і центральну нервову систему (менінгіти, енцефаліти).

При визначенні виду генітального герпесу необхідно враховувати такі фактори:

тип вірусу;

інфікованість раніше ВПГ-1 і/або ВПГ-2;

перебіг інфекції.

Враховуючи зазначені фактори, виділяють такі види герпетичної інфекції:

первинна інфекція, коли людина вперше зустрілась з ВПГ і не має антитіл до нього. Може супроводжуватися симптомами або протікати безсимптомно. Основними клінічними проявами є свербіж, біль, дизурія, виділення з піхви, які проходять на 2–3-й тиждень інфекції;

вторинна інфекція спостерігається у пацієнток, які вже мають антитіла до одного з типів ВПГ, має менш виражений перебіг;

рецидивуюча інфекція діагностується у пацієнтів, які мають одночасно симптоми генітального герпесу і антитіла до реактивованого типу вірусу. Тяжкість і клінічні прояви за цієї форми виражені ще слабше.

Факторами, що сприяють прояву генітального герпесу, є:

зниження імунологічної реактивності;

переохолодження і перегрів організму;

інтеркурентні захворювання;

деякі психічні і фізіологічні стани;

медичні маніпуляції (аборти і введення внутрішньоматкових контрацептивів).

Генітальний герпес характеризується періодичною появою на шкірі і слизових оболонках вогнищ ураження з різним ступенем вираженості і активним виділенням ВПГ, що проявляється у вигляді різних клінічних форм:

маніфестна;

атипова;

абортивна;

субклінічна;

Для маніфестної форми генітального герпесу характерним є типовий розвиток герпетичних елементів (везикули, ерозії, виразки, ексудація). При цьому хворі скаржаться на відчуття болю, свербіж, печію в ураженій ділянці, порушення сну, головний біль, дратівливість. Серед атипових форм герпесу зустрічаються набрякова і свербляча форми. Абортивна форма зустрічається у жінок, які отримали курс противірусної терапії і вакцинотерапії. Субклінічна форма виявляється при обстеженні статевих органів хворих, які страждають на інфекції статевих шляхів. Для цієї форми характерна мікросимптоматика (поява мікротріщин, що супроводжуються свербінням).Діагностика ґрунтується на даних анамнезу, скарг, об’єктивного дослідження, виявленні ВПГ чи його антитіл у сироватці крові хворої. Найбільш достовірним вважається метод знаходження збудника у виділеннях з піхви, шийки чи порожнини матки та уретри. Для експрес-діагностики застосовують метод флюоресціюючих антитіл та імунопероксидазний метод. Існує електронно-мікроскопічний шлях розпізнавання ВПГ-2 та метод вирощування вірусів у культурі тканин із наступним вивченням його властивостей.

Лікування має певні труднощі у зв’язку з частими рецидивами захворювання та можливістю реінфекції. Хіміотерапія і профілактика генітального герпесу полягає в застосуванні противірусних препаратів, екзогенного інтерферону, індукторів інтерферону, імуномодуляторів, місцевих препаратів. Важливо відмітити прогрес в удосконаленні методу вакцинації хворих на герпетичну інфекцію.

Останніми роками особливого значення набуває проблема захворювань, асоційованих з вірусом папіломи людини. Це зумовлено його високою контагіозністю, широкою розповсюдженістю і онкогенною дією. На сьогодні нараховується понад 60 типів вірусів папіломи людини. ВООЗ було декларовано, що злоякісні ураження шийки матки пов’язані з інфікуванням даним вірусом. У жінок з тривалою персистенцією вірусу ризик розвитку раку шийки матки збільшується в 60–70 разів [4].

Інфекції аногенітальної ділянки викликають віруси папіломи людини (ВПЛ) 6 і 11 (низького онкогенного ризику), 16 і 18 (високого онкогенного ризику), а також 31, 33, 35 (середнього онкогенного ризику). Більшість неоплазій геніталій пов’язано з вірусом 16 і 18, що є фактором ризику розвитку карциноми шийки матки у жінок.

Ураження, що викликають ВПЛ, морфологічно різноманітні. Розрізняють декілька клініко-морфологічних типів проявів ВПЛ-інфекції в аногенітальній ділянці:

гострокінцеві кондиломи;

папілярні кондиломи (з екзофітним ростом);

пласкі кондиломи (з ендофітним ростом);

гігантська кондилома Бушке-Левенштейна.

На теперішній час досягти певного виліковування при інфікуванні ВПЛ неможливо у зв’язку з відсутністю специфічних противірусних препаратів і вакцин, тому мета лікування полягає в елімінації збудника, видаленні екзофітних кондилом частіше деструктивними методами в комплексі з імунотерапією [4]. Великі надії покладають на винахід специфічної вакцини проти ВПЛ. Саме в цьому напрямі зараз активно працюють вчені. Боротьба