Як відомо, у ДНК закладена спадкова інформація клітини, а РНК є своєрідним носієм цієї інформації. Ретровіруси здійснюють цей зв'язок у зворотному порядку, звідси й назва (ретро — зворотний).

Генетичний апарат ВІЛ має низку додаткових генів, відсутніх в інших ретровірусах, і тому швидкість його транскрипції в тисячу разів вища, ніж у генів інших вірусів, що значно пояснює дивовижну швидкість розмноження ВІЛ.

ВІЛ характеризується великою мінливістю: вона в нього в 30-100 разів вища, ніж у вірусу грипу і стосується штамів вірусу, виділених не лише в різних хворих, а й у різний час у того самого хворого. Почуття тривоги в багатьох учених пов'язано багато в чому з тим, що вони розпізнали схильність вірусу до багатогранності — ця властивість дуже заважає отриманню вакцини проти СНІДу.

Чому ж ВІЛ так прицільно уражає Т-хелперів? З'ясувалося, що мішенню для ВІЛ, т.зв. рецептором, із яким він може зв'язуватися, слугує молекула D4. Ця молекула міститься на клітинній мембрані Т-хелперів, і її немає на поверхні інших лімфоцитів. Молекула D4 — своєрідна мітка-маркер Т-хелперів. Очевидно, О4-лімфо-цити (Т-клітини, де є молекули D4) — перша і головна мішень для ВІЛ. Далі вони інфікують макрофаги, інші клітинні елементи, у яких вірус довгий час зберігається, а потім розмножується в організмі й потрапляє в мозок. Усі клітини, чутливі до ВІЛ, містять на своїй мембрані молекули D4, здатні з'єднуватися з вірусом.

Один із парадоксів, із яким зіштовхнулися вчені під час вивчення СНІДу, полягає в тому, що в організмі ВІЛ розмножується лише в незначній частині Т-клітин, водночас у цих умовах гине більшість Т-хелперів і розвивається виражена імунодепресія. Як пояснити цю суперечність? 1987 року таке пояснення було знайдено: доведена можливість злиття інфікованих D4-клітин з неінфікованими.

Отже, якщо відбувається злиття невеликої кількості інфікованих D4-клітин із великою кількістю неінфікованих Т-лімфоцитів, це призводить до утворення гігантських багатоядерних клітин у мозку, лімфатичних вузлах і легенях хворих на СНІД.

Руйнування вірусом клітин D4 обумовлює дезорганізацію функцій усіх частин імунної системи, що спричинює яскраво виражену імунодепресію. Організм хворого вже «глухий» до реакцій клітинного і гуморального імунітету. Але перш ніж кількість лімфоцитів знизиться до такого ступеня, що розвинеться імунодефіцит, може пройти багато років. І весь цей час заражена людина, почуваючи себе здоровою, є джерелом інфекції для інших людей. У цьому полягає одна з підступних особливостей СНІДу.

8% дорослого населення України ніколи не чули про ВІЛ та СНІД.

9% респондентів вважають, що людина, яка виглядає здоровою та активною, не може бути ВІЛ-інфікованою.

Лише 27% респондентів чули про дії уряду або місцевих органів влади щодо протидії поширенню епідемії ВІЛ/СНІД.

Водночас про консолідацію міжнародної спільноти з метою боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД, створення Глобального фонду та виділення коштів Україні на впровадження заходів протидії поширенню епідемії ВІЛ/СНІД відомо 38% опитаних,

(Моніторинг громадської думки населення України: Український інститут соціальних досліджень та центр «Соціальний моніторинг».

Властивості ВІЛ

Будова вірусу дуже складна. Але, на щастя, він дуже нестійкий, чутливий до хімічних і фізичних впливів. При температурі 22°С його активність зберігається незмінною впродовж чотирьох діб, як у сухому вигляді, так і в рідинному. Він утрачає свою активність після обробки впродовж 10 хвилин 0,5-відсотковим розчином гідрохлориду натрію або 70-відсотковим спиртом. Для нього згубними є домашні відбілюючі засоби. Також він гине при безпосередньому впливові спирту, ацетону, ефіру. На поверхні неушкодженої шкіри людини вірус швидко руйнується під впливом захисних ферментів організму і бактерій. Він швидко гине при нагріванні понад 57°С і майже миттєво під час кип'ятіння.

Передача ВІЛ

ВІЛ міститься у крові (зокрема й менструальній), спермі й вагінальних виділеннях інфікованих людей. Передаватися вірус може лише у разі потрапляння цих рідин в організми інших людей. Застосовуючи складні лабораторні технології, можна виділити вірус з інших біологічних рідин інфікованих людей, зі слини, приміром. Але рівень вірусу в цих виділеннях дуже низький, щоб бути заразним.

Таким чином, основними шляхами передачі ВІЛ є:*

Статевий контакт із ВШ-інфікованою людиною, коли сперма чи вагінальні виділення інфікованої людини потрапляють на слизові оболонки, із яких вірус потрапляє у кров людини.*

Контакт крові з кров'ю. Це відбувається, як правило, при ін'єкціях, коли використовують уже використаний інструментарій. Ще нещодавно, коли не проводилось обов'язкове тестування донорської крові, це відбувалося під час переливання крові або через продукти з інфікованої крові. Дуже рідко передача ВІЛ можлива у випадках професійних травм працівників охорони здоров'я, приміром унаслідок уколу інфікованою голкою. На шастя, дослідження свідчать, що менше 1% людей, які випадково ушкодили шкіру зараженою ВІЛ голкою, інфікувалися.*

Вертикальна передача від матері до дитини під час вагітності, при пологах та під час годування (через молоко матері). Середній ризик передачі під час вагітності коливається в межах 25—30%, але може бути й вищим, коли в матері більш високе вірусне навантаження або розвинувся СНІД. Годування грудьми несе ризик передачі, і його варто уникати.

Визначення ВІЛ

Як правило, ВІЛ визначається тестом на ВІЛ-антитіла. Першим роблять тест, як правило, крові, але можливо і слини. Оскільки тест може бути позитивним навіть у неінфікованої людини — проводиться повторний тест.

ВІЛ — це ретровірус, уперше виділений Люком Молтаньє у травні 1983 року в Парижі. Особливість ретровірусів полягає в тому, що вони відтворюють свій генний матеріал у людських клітинах. Це означає, що інфіковані клітини залишаються такими до кінця свого існування.

Уперше про СНІД заговорили .у і вже кільканадцять років ця абревіатура не зникає зі шпальт