Пік захворюваності на ротавірусну інфекцію припадає на листопад-лютий.

Патогенез. Через рот ротавірус потрапляє в травний тракт. Потім він проникає в ентероцити тонкої кишки і починає розмножуватись. Унаслідок цього розвиваються дистрофічні і некротичні зміни цих клітин. Компенсаторно удвічі прискорюється мітотична активність клітин крипт і зрілі епітеліоцити замінюються на незрілі. У такі клітини ротавірус не проникає, що пов`язано з відсутністю на їх поверхні специфічних рецепторів.

Поряд з дистрофічними в слизовій оболонці розвивається запальна реакція з підвищеною інфільтрацією лімфоцитів і підсиленням щільності інфільтрату власної пластинки. Таким чином, зміни в слизовій оболонці тонкої кишки свідчать про наявність гострого дифузного ентериту з атрофічними змінами ворсинок. Крім тонкої кишки зміни можуть виникати в товстій кишці у вигляді катарального коліту.

Зазначені зміни в першу чергу призводять до порушення синтезу дисахаридаз (мальтази, лактази, інвертази). Недостатність цих ферментів призводить до накопичення в порожнині кишки дисахаридів. Нерозчинені дисахариди надходять в товсту кишку і утворюють у ній підвищений осмотичний тиск, який притягує воду і перешкоджає її всмоктуванню.

Виникнення діарейного синдрому за ротавірусної інфекції також пов`язане із зниженням активності калій-натрієвої АТФ-ази.

Запальні зміни в кишечнику при ротавірусній інфекції підсилюють перистальтику останнього. Це в свою чергу також сприяє розвитку діареї, оскільки скорочується час необхідний для повного всмоктування води.

Клініка. Інкубаційний період триває від1 до 5 діб. У більшості хворих початок хвороби гострий, увесь симптомокомплекс розвивається в першу добу. Найбільш патогномонічними для ротавірусної інфекції є зміни з боку травного тракту.при цьому характерний розвиток гастроентериту та ентериту. Випорожнення рідкі, водянисті, пінисті, слабко пофарбовані, без патологічних домішок чи з незначною кількістю слизу, з різким запахом. Кількість випорожнень 5-20 разів на добу. Характерні імперативні потяги до дефекації, вони виникають раптово, супроводжуються бурчанням у кишечнику, завершуються голосним відходженням газів та бризкаючими випорожненнями. Після дефекації хворим стає краще. Тривалість діареї 7-10 днів.

Блювання є кардинальним симптомом і відмічається у 80% хворих на ротавірусну інфекцію. Частіше воно виникає одночасно з рідкими випорожненнями. Блювання повторне, але короткочасне (1-2 дні). Діти старшого віку скаржаться на біль в животі. Частіше він постійного характеру, але може бути переймистим.

Температура тіла, як правило, 38-39 С і нормалізується на 3-4-й день хвороби. Найтиповішими ознаками інтоксикації є слабкість, в`ялість, адинамія, головний біль.

Респіраторний синдром характеризується помірною гіперемією та зернистістю зіва, які на відміну від ГРВІ менш виражені, короткочасні, не мають тенденції до наростання.

Унаслідок швидкої втрати води і електролітів може бути зневоднення організму. Частіше розвивається ізотонічний ексикоз І-ІІ ступеня.

У новонароджених переважає легка форма хвороби з поступовим розвитком симптомів. На відміну від новонароджених у дітей раннього віку перебіг ротавірусної інфекції часто відбувається у вигляді тяжких форм. Захворювання починається гостро. Тяжкі форми ротавірусної інфекції в дітей супроводжуються вираженими симптомами інтоксикації (в`ялість, адинамія, анорексія, мармуровий малюнок шкіри, ціаноз, непритомність, судоми). Відзначаються серцево-судинні розлади.

У третини хворих перебіг ротавірусної інфекції може бути одночасно з бактеріальним ураженням кишечника. У такому разі у випорожненнях з`являються патологічні домішки (слиз, кров, гній).

Лабораторна діагностика. Виявлення ротавірусу у фекаліях за допомогою електронної мікроскопії в перші дні захворювання.

Методом імуноферментного аналізу, латекс-аглютинації, реакції коаглютинації можна виявити ротавірусний антиген у фекаліях на 5-6-й день хвороби.

Для виявлення специфічних антитіл у крові хворих використовують реакцію нейтралізації вірусу та РТГА з ротавірусним антигеном. Діагностичним титром вважається титр 1:16.

Лікування. З перших днів захворювання рекомендується призначити дієту з обмеженням вуглеводів, солодощів, молока. Паралельно з обмеженням вуглеводного навантаження в харчовому раціоні збільшують кількість білка за рахунок сиру, протертого м`яса, рисової та гречаної круп, низьколактозних сумішей.

Показано призначати сорбенти, еубіотики (біфідумбактерин, лактобактерин тощо). Найбільш оптимально хворим із ротавірусною інфекцією призначити такі препарати, як холестирамін і смекта. Вони не тільки сорбують токсичні речовини, жовчні кислоти, але й самі ротавіруси, захищають ентероцити від проникнення в них вірусних часток.

У хворих з ексикозом важливою є регідратаційна терапія, яка може проводитись як орально так і парентерально.

Паралельно з регідратацією при ротавірусній інфекції слід призначити, які сприяють зменшенню секреції води та електролітів у порожнину кишечника. До них належать імодіум, лоперамід, реасек. З етіотропних засобів при ротавірусній інфекції можна застосовувати а-лейкоцитарний інтерферон.