В ньому розрізняють: кінчик, тіло і корінь. Язик має спинку, нижню поверхню та два краї. На спинці, на межі між тілом і коренем видно пограничну борозну язика, що має обриси кута, відкритого вперед. Слизова оболонка спинки язика на всьому її протязі товста, груба, непрозора, міцно зрощена з м’язами і спереду від пограничної борозни вкрита різної форми сосочками, які зумовлюють нерівномірність рельєфу язика.

Тіло язика формує харчову грудочку, корінь бере участь в ковтальних рухах, які здійснюються рефлекторно.

Ковтання їжі, механізм його здійснення.

Будова та функції стравоходу.

Пережована їжа, змочена слиною, за допомогою узгоджених рухів щік і язика просувається до кореня язика, де подразнює рецептори слизової оболонки зіва і м’якого піднебіння. Нервові імпульси передаються до центру ковтання, що розташований у довгастому мозку. Відцентрові імпульси надходять до м’язів глотки, язика, дихальної системи.

Акт ковтання здійснюється у такій послідовності: м’яке піднебіння піднімається і закриває носову частину глотки, надгортанник опускається і закриває вхід у дихальні шляхи, дихання припиняється і їжа коренем язика проштовхується в глотку. (pharynx), а далі в стравохід

Стравохід – це вузька (2 см у діаметрі) трубка завдовжки 25-30 см, яка з’єднує глотку зі шлунком. Він складається з шийної, грудної та черевної частин і має чотири оболонки: слизову, підслизову, м’язову та зовнішню сполучнотканинну. Підслизова та м’язова утворюють складки, для розтягування при проходженні харчової грудки. М’язова оболонка верхньої третини стравоходу утворена поперечносмугастою м’язовою тканиною. У середній третині органа до цих м’язових волокон приєднуються гладкі міоцити. М’язова оболонка нижньої третини стравоходу утворена гладкою м’язовою тканиною.

Їжа по стравоходу переміщується за допомогою перистальтичних рухів.

Будова шлунка, травлення в ньому і нервово-гуморальна регуляція його діяльності. Склад шлункового соку, його роль у процесі травлення.

Шлунок (gaster) – це розширений відділ травного каналу. Форма шлунка має індивідуальну особливість і залежить від положення тіла та наповнення шлунка їжею (серпоподібно зігнутий). Розміщується у верхній частині черевної порожнини під діафрагмою. У шлунку розрізняють малу і велику кривизну , а також вхідну частину, дно, тіло і воротарну (вихідну або пілоричну) частину.

Пілорична частина – місце перходу шлунка в дванадцятипалу кишку, там містяться кільцеподібні м’язи, що утворюють зажим (пілоричний сфінктер).

Стінки шлунка складаються з чотирьох шарів:

1. внутрішній – слизова оболонка – продукує шлунковий сік.

2. підслизова оболонка – дає можливість слизовій збиратися у складки, а самому шлунку – розтягуватися і збільшувати об’єм;

3. м’язова оболонка – складається з трьох шарів не посмугованих м’язів, що мають поздовжній, косий та коловий напрямок, завдяки яким шлунок може виконувати складні рухи;

4. зовнішня – сполучнотканинна оболонка, є частиною очеревини.

Місткість шлунка у дорослої людини 3 л, але може збільшуватися до 5-10 л. У слизовій оболонці розташовані три види залоз: головні, обкладові, додаткові. Головні виділяють травні ферменти, обкладові – соляну кислоту, додаткові – слиз. Суміш усіх цих секретів утворює шлунковий сік. За добу у людини його утворюється 1,5-2 л.

І. Ферменти шлункового соку.

- пепсиногени – неактивні ферменти, які під дією соляної кислоти перетворюються в пепсині, що розщеплюють складні білки на більш прості та амінокислоти.

- ліпаза шлунку – у дорослих не має великого значення, дещо активніша у дітей – впливає на природньо емульговані жири (молоко).

- желатиназа розщеплює білок желатин, що вміщується в сполучній тканині тваринних продуктів.

- хімозин – разом з пепсином діє на білки молока (звурджує).

ІІ. Соляна кислота – викликає набухання і денатурацію білків; чим полегшує подальший розпад; активує пепсиногени, утворює кисле середовище шлункового соку, необхідне для дії пепсину; діє антибактеріально; стимулює рух шлунка. У дорослих людей соляна кислота викликає зсідання молока, бо у них хімозин майже не виділяється.

ІІІ. Слиз має лужну реакцію і частково нейтралізує соляну кислоту. Допомагає харчовій грудці пересуватися до тонкого кишечнику, захищає стінку шлунка від самоперетравлювання під дією соляної кислоти і шлункових ферментів.

ІV. До складу шлункового соку входять також: гормон-гастрин, що регулює секреторну і рухову функції шлунку, та вітамін В12, який запобігає виникненню недокрів’я.

Регуляція шлункового соковиділення.

Шлунковий сік виділяється протягом доби, але вживання їжі значно посилює його виділення. Секреція шлункового соку, у кількісному і якісному відношенні тонко пристосована до характеру їжі.

Пристосування секреції шлункового соку до характеру їжі досягається завдяки нервовій та гуморальній регуляції. Фази регуляції мають три типи шлункової секреції: мозкову, шлункову і кишкову.

Терміни зберігання: ковбаси варені – 48 год, молоко – 20, кефір – 24, сир – 36, сметана – 72, вершкове масло 10 діб, яйця – 20, морожена риба – 3, м’ясо морожене – 5. ковбаси напівкопчені – 10 діб.

Сушіння, квашення, маринування, варення...

Методи дослідження процесів травлення.

Основи сучасної фізіології травлення були закладені дослідженнями видатного російського фізіолога Павлова. Він розробив принципово нові методичні підходи, що дозволили відкрити закономірності слиновиділення, виділення шлункового соку і жовчі; зібрати чисті, не змішані з їжею травні соки, визначити їхній склад, вивчити регуляцію травлення в природних умовах. За ці праці Павлову 1908 р було присуджено Нобелівську премію. Свої досліди робив на собаках. Павлов розробив метод фістул. Фістула – це сполучення порожнини будь-якого органа з зовнішнім середовищем.

У даний час використовують нові сучасні методи дослідження:

- широко відомий метод зондування (введення в шлунок або в 12-палу кишку гумового зонду для взяття соків, які потім досліджують у біохімічних лабораторіях);

- метод ендоскопії –