Ці порушення, як правило, не викликають утруднень ні в самих літніх облич, ні в членів їхньої родини і розглядаються звичайно як нормальне психічне старіння. Однак, у частини старих подібні порушення починають прогресувати і стають настільки вираженими, що здобувають уже характер важкого психічного захворювання, викликають грубе порушення інтелекту, поведінки і згодом цілком інвалідизують літньої людини. У таких випадках говорять про сенільну деменцію (старечому слабоумстві). Оскільки причини старечого слабоумства різноманітні й у більшості випадків малозрозумілі, те і шляху попередження цього страждання поки не розроблені. Можна лише говорити про попередження, а точніше про уповільнення психічного старіння.

Кращі ліки – постійний мозковий тренінг. Є чимало свідчень збереження більш високого творчого потенціалу в старих у порівнянні з більш молодими, що відбиває розбіжність паспортного і біологічного віку. Статистика переконливо свідчить про те, що перехід від професійного життя до монотонного існування пенсіонера грозить викликати різке погіршення – і часом надзвичайно швидке – розумових здібностей. Чи не наводять подібні факти на думку про необхідність деякого перегляду і більш гнучкого відношення до віку пенсіюванні працездатних облич. Такий підхід міг би не тільки сприяти уповільненню старіння, але і мати визначений економічний ефект.

Цікаво, що в останній рік перебування на президентській посаді Рональд Рейган провів закон, відповідно до якого скасовується обов'язковий відхід на пенсію при досягненні визначеного віку, за винятком трьох професій: пожежних, поліцейських і військових. Для всіх інших такий відхід розглядається як порушення цивільних чи прав дискримінація за віком. Сьогодні не тільки вчені, але й усі, хто займається творчою діяльністю, часто вдаються до допомоги цього закону. Згідно останнім даної, більш 90% учених США продовжують займатися дослідницькою роботою після 70 років, а близько 70% - послу 80 років.

Спроба людства збільшити тривалість життя для найбільш повної реалізації свого фізичного й інтелектуального потенціалу є, очевидно, не тільки біологічної, але і соціальною мотивацією. Звичайно, не знаходячи попиту і зіштовхуючись з незатребуваністю, ці устремління людини утрачають свій зміст, що не може не відбиватися в негативному змісті на тривалості життя.

Історія людства знає чимало прикладів активного творчого довголіття серед учених, письменників, художників, політичних діячів, що уже на схилі свого років внесли чималий вклад у розвиток суспільства. Великий Тиціан створив свій останній шедевр “Оплакування Христа”, переступивши 90-літній рубіж. Він малював до останніх днів, і хто знає, чи не збагатився б світ мистецтва, якби не смерть майстра від чуми. Відомий учений-хімік, лауреат Нобелівської премії Лайнус Полінг продовжував займатися науковою діяльністю і читав лекції в 93 року. Євгеній Мравінський диригував оркестром після 80-ти років, а Уінстон Черчіль і Голда Меир очолювали уряду своїх країн.

Такі приклади, перелік яких можна продовжити, свідчать про невичерпність інтелектуального потенціалу, що зберігається й у пізньому віці. У теж час, активна інтелектуальна діяльність людини може робити винятково сприятливий вплив, сповільнювати психічне старіння. У збереженні фізичного і психічного довголіття зростає роль суспільства, що повинне дбайливо, раціонально використовувати розумові і творчі здібності людини протягом усього його життя, включаючи і період старіння.

Література

Социальная работа и здравоохранение: 200 основных терминов по-английски и по-русски. Под ред. Григорьевой Н.С., Альфа-принт, 1996

Россет Э. Продолжительность человеческой жизни, М., Прогресс, 1981

Старость. Популярный справочник. Пер. С польского., М.. Большая российская энциклопедия, 1996

Пикте Ж. Развитие и принципы международного гуманитарного права, Международный Комитет Красного Креста, 1993

Фролькіс В. Здоров’я – то висота, до якої ведуть сотні стежин // Освіта України. – 1999.–13 берез.