Трьохсотрічний період панування анатомічних методів дослідження лімфатичних судин і вузлів характеризувався нагромадженням величезного фактичного матеріалу, що і в даний час складає основу лімфології. Однак тепер на цій основі повинні розвиватися нові напрямки. Найбільш перспективним з них, найбільш багатообіцяючим по справедливості варто назвати мікролімфологію [14, 24].

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

ЛІМФАТИЧНА СИСТЕМА ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕНЬ

Об’єктом дослідження є лімфатична система, їЇ функції, морфологічні особливості, вікові зміни.

Лімфатична система поряд з венозною є системою тканинного відтоку і складається з:

а) замкнутих кореневих каналів — лімфатичних капілярів, розташованих безпосередньо в тканинах органів;

б) лімфатичних судин, що виносять;

в) лімфатичних вузлів;

г) головних лімфатичних колекторів тіла, представлених у людини і ссавців грудною і правою лімфатичними протоками.

Лімфа є прозорою або слабо опалесцентною жовтуватою рідиною. По складу лімфа близька до плазми крові. З лімфою із органів і тканин виводяться продукти обміну речовин, мертві й чужорідні частинки.

При проведенні експериментально-клінічних досліджень вивчена лімфогенна дія ряду хімічних речовин, біологічних середовищ і фізичних факторів. Установлено їхню здатність вимивати токсини з тканин у лімфу з наступним дезінтоксикаційним ефектом. Для активації лімфопродукції запропоновано використовувати в комплексі лікувальних мір фізичний, хімічний і біологічний методи. Визначено оптимальні терміни початку і закінчення лімфостимуляції. Описано методику отримання тривалого лімфогенного ефекту і вибір речовин для досягнення тривалої лімфореї. Встановлено ефективність методів лімфостимуляції при перитоніті, панкреатиті, механічній жовтяниці, отруєннях, тромбозі мезентеріальних артерій і облітеруючому атеросклерозі нижніх кінцівок. Відзначено, що ефективність методу активації лімфореї пов’язана зі збільшенням кількості одержуваної центральної лімфи, видаленням токсинів з інтерстиція, нормалізацією гемо- і лімфомікроциркуляції, а також залежить від стану моторної активності кишечнику. Запропоновано метод визначення ефективності лімфогенної дії препаратів. Описані лімфогенні методи детоксикації організму, засновані як на методі видалення центральної лімфи і її плазми, так і на способах очищення цільної лімфи, плазми і сироватки лімфи за допомогою різних лімфосорбентів.

МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Методики дослідження термінального лімфатичного русла і лімфомікроциркуляції

Усі методики дослідження лімфомікроциркуляторного русла можна розділити на посмертні і прижиттєві.

До посмертних відносяться: непряма інтерстиціальна ін'єкція (тушшю, суспензіями олійних фарб, нітратом срібла, метод індикації); безін'єкційна методика імпрегнації сріблом на тотальних плівкових препаратах і зрізах по В. В. Куприянову (1965); гістологічні і гістохімічні методики; електронна мікроскопія.

Незважаючи на деякі недоліки, основний у дослідженні лімфоархітектоніки органів і тканин є метод непрямої інтерстиціальної ін'єкції термінального лімфатичного русла. Важлива особливість — те, що з її допомогою можна показати на мікрофотограммі об'ємність досліджуваних структур. Це досягається тим, що досліджуваний об'єкт попередньо відпрепаровують під бінокулярною лупою при збільшенні в 25—30 разів. При вдалій ін'єкції можна скласти уявлення про форму і складні відносини лімфокапілярів і навколишніх структур у цілому органі.

Методика ін'єкції лімфатичних судин суспензіями олійних фарб

Судини інєктуються суспензією олійної фарби (жовтогарячий кадмій, паризька синя), розведеної в рівних частинах хлороформом і ефіром. Ін'єкцію роблять за допомогою апарата Стефаніса або пристрою для інтерстиціальної ін'єкції термінального лімфатичного русла. Тиск, під яким роблять ін'єкцію, залежить від органа, що інєктується, і віку досліджуваного об'єкта. Для плодів і немовлят, у яких сполучнотканинні структури гідрофільні і клапани недорозвинені, цей тиск повинний бути менший, ніж для дорослих.

Ін'єкція апаратом Стефаніса має ряд переваг перед ін'єкцією шприцом.

Після ін'єкції препарати фіксують у 5% водному розчині формаліну, обезводнюють у спиртах зростаючої міцності, просвітлюють у метиловому ефірі саліцилової кислоти й укладають у канадський бальзам. Ця методика дозволяє визначити форму лімфокапілярних мереж і лімфатичних судин й органів. Для визначення сліпих відростків лімфокапілярів, дослідження їхнього росту, утворення мереж і клапанів на місці відростків, що злилися, застосовується запропонований метод індикації.

Для вивчення будови стінки капілярів і визначення розходження між кровоносними і лімфатичними капілярами повинний бути застосований такий метод, що дозволить виявити морфологічні особливості ендотелія як кровоносної, так і лімфатичної судини. Таким методом є ін'єкція лімфатичних судин нітратом срібла.

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

3.1. Дослідження будови та функцій лімфатичної системи

3.1.1. Лімфатичні капіляри та нервові волокна, що їх супроводжують чи перетинають

Найбільш функціонально важливим відділом лімфатичної системи є її корені, тобто початкові лімфатичні судини, або лімфатичні капіляри, де відбувається утворення лімфатичної рідини (лімфи).

Лімфатичні капіляри в організмі людини і хребетних розподілені нерівномірно. Вони містяться у всіх органах і тканинах тіла людини, крім головного і спинного мозку, внутрішнього вуха, очного яблука, епітеліального покриву шкіри і слизових оболонок, хрящів, паренхіми селезінки, кісткового мозку і плаценти. Їх немає всередині часточок печінки, в острівцях Лангерганса (ендокринна частина підшлункової залози) і в ниркових тільцях. Лімфатичні капіляри починаються сліпо, мають різну форму, нерівні контури і значний діаметр (від 20 до 200 мкм). Стінка лімфатичних капілярів тонка і складається з одношарового плоского епітелію, що, будучи позбавлений власної мембрани, прилягає безпосередньо до сполучнотканинних елементів відповідного органа. При цьому ніяких постійно або тимчасово діючих отворів, щілин, що здійснюють зв’язок лімфатичних капілярів з міжклітинними просторами і серозними порожнинами, у ендотелії не існує. На препаратах у ендотелії лімфатичних капілярів помітно зиґзаґоподібні, різної величини і форми відкладення, що, мабуть, варто розглядати як границі між клітинами [дод.1].

У них