медицини. У зв'язку з цим потрібна розробка сучасних наукових трактовок традиційних підходів до лікування лікарськими рослинами з урахуванням етіологічних, патогенетичних принципів і визначення їх місця в комп-лексному лікуванні і, зокрема, з урахуван-ням хімічного складу раціонів харчування людини.
Останнім часом значна увага дієтологів приділяється класу природних компонентів їжі - мікронутрієнтів (або мінорних харчо-вих речовин), яким притаманні виражені фізіологічні та фармакологічні впливи на організм та його основні регуляторні і метаболічні процеси. Йдеться про широку область лікувально-профілактичного вико-ристання біологічно активних добавок до їжі (БАД), яку ще називають мікронутрієнтологією. Вона виникла не випадково, має свою давню історію і, безперечно, своє велике майбутнє. Але, ставши об'єктом діяльності багаточисельних комерційних компаній, фірм і часто майже «кустарних» виробництв і, не будучи в достатній мірі визнаними, офіційною медициною, біоло-гічно активні добавки, як і раніше, зустрічають двозначне, а часто і невірне тлумачення серед лікарів, пацієнтів та широкої громадськості. Такий стан справ, з одного боку, несправедливий, а з іншого може призводити до серйозних помилок та невірних організаційних висновків і дій.
У зв'язку із вищезгаданим, основною метою нашої роботи стало узагальнення результатів багаторічних наукових дослід-жень щодо використання спеціальних продуктів харчування у клінічній практиці і, зокрема, біологічно активних добавок до їжі та даних літератури з цього питання. Це дало можливість сформулювати наступні основні принципи використання біологічно активних добавок до їжі, незалежно від їх походження, в клінічній практиці, а саме:
принцип системності і функціональності;
принцип етапності;
принцип адекватності;
синдромальний принцип;
принцип оптимальності доз;
принцип комбінування;
біоритмологічний принцип.
Наведені принципи тісно переплетені між собою і дають можливість більш глибо-ко зрозуміти місце і роль корекції хімічного складу раціонів за допомогою БАДів з ме-тою оптимізації біологічної дії аліментар-ного чинника в комплексній терапії.
Принцип системності і функціональ-ності повинен враховувати, що в організмі існує тісний взаємозв'язок між станом харчування та регуляцією тканинного катабо-лізму і роботою регулюючих систем, у пер-шу чергу, центральної нервової системи. Результати досліджень свідчать про ієрар-хічні зв'язки між гіпоталамо-гіпофізарною системою і ендокринним апаратом 12-палої кишки та підшлунковою залозою. Також доведено, що при застосуванні певних засобів, які пригнічують збудливість нерво-вої системи, спостерігається пригнічення і функції імунної системи, тоді як стиму-лятори нервової системи сприяють одно-часно і підвищенню функції імунної сис-теми [9].
Такий тісний взаємозв'язок між систе-мами організму вимагає глибоких знань механізму дії кожної із БАДів, що вико-ристовуються в профілактиці або терапії захворювань.
Результати наших спостережень свід-чать, що одним із засобів комплексного лікування можуть бути використані БАДи загальнозміцнювальної дії, що містять адаптогени, полівітамінні комплекси рос-лин. Також необхідно враховувати те, що утворення в організмі антитіл у відповідь на дію певних антигенів є строго специфічною реакцією і вимагає великої кількості енергії та забезпеченості раціону якісним і достат-нім по кількості білком, збалансованим за амінокислотним складом. Тому в процесі аліментарної корекції, в першу чергу, необхідно звертати увагу на відновлення білкового обміну як основи для нормально-го функціонування фізіологічних систем, в основі яких лежать ферментативні процеси.
Виходячи з самопідпорядкованості ре-гулюючих систем, у комплексі терапев-тичних засобів слід рекомендувати біоло-гічно активні добавки:
загальнозміцнювальної дії;
антитоксичної дії;
симптоматичного характеру;
¦ впливаючі на різні сторони обміну речовин.
Подібний підхід дозволяє вибирати і рекомендувати в лікувальній практиці БАДи, виходячи з характеру захворювання і виразності супутньої патології.
Принцип етапності дозволяє чітко визначити можливості і значення БАДів на різних етапах розвитку захворювання. На ранніх етапах захворювання використання відповідних раціонів харчування, збага-чених певними БАДами, стає провідним у зменшенні його проявів.
Під час проведення лікування хворого БАД може використовуватися як засіб додаткового впливу з метою зниження ток-сичності і підсилення ефективності основної терапії, корекції порушених функцій орга-нізму та симптоматичного лікування.
Значна роль відводиться БАДам на етапах протирецидивного і реабілітаційного лікування.
Доцільність використання біологічно активних добавок до їжі в більшості випадків, особливо парафармацевтиків, обумовлюється незначною токсичністю, низькою небезпечністю ускладнень і у зв'язку з цим можливістю тривалого їхнього використання. Особливо це необхідно вра-ховувати при хронічних захворюваннях, де вони використовуються як коректори хімічного складу раціонів харчування між курсами основного лікування.
Основною метою будь-якого викорис-тання БАДів в процесі здійснення базової терапії є забезпечення організму енергією і нутрієнтами адекватно рівню тканинного метаболізму систем у нормальних умовах та, особливо, при патологічних станах.
При певних станах організму може розвиватись недостатність тих чи інших сполук. Особливо це стосується спектра амі-нокислот та есенціальних нутрієнтів [8].
При реалізації принципу адекватності лікарю необхідно враховувати такі положення:
¦ характер захворювання і особливості його перебігу визначають конкретність можливого використання тієї чи іншої БАД;
наявність ускладнень і супутньої патології;
чіткість розуміння спектра терапевтичної дії кожної рекомендуємої БАД;
підбір компонентів БАД повинен здійснюватися з урахуванням індивідуальних особливостей хворого.
Останнє особливо стосується хворих на харчову алергію, з порушеннями функції шлунково-кишкового тракту (синдром мальабсорбції). При цьому слід пам'ятати, що алергенами можуть бути як нутріцевтики, так і парафармацевтики.
Наступне, що необхідно враховувати – це синдромальний принцип. Відомо, що структурно-функціональні порушення в проксимальних відділах шлунково-кишко-вого тракту у випадку зниження секреції головних залоз шлунка, залоз дванад-цятипалої кишки і підшлункової залози проявляються синдромом мальдігестії і мають нерізко виражені симптоми харчової непереносимості. Це пов'язано з частковою компенсацією в ході реалізації етапів травно-транспортного конвеєра [4].
Навпаки, порушення в дистальних від-ділах цього конвеєра з пригніченням кін-цевих (пристіночних і мембранних) етапів гідролізу мають яскраво виражену клінічну маніфестацію. Так, за даними літератури [4] відомо, що стійкий пронос та недоїдання впливають на структуру тканин і проник-ність слизової оболонки тонкої кишки.
Практика свідчить, що лікувально-профілактичні заходи необхідно починати з активації та нормалізації моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту. Встановлено,