природі існують осередки багатьох заразних хвороб, в яких збудник зберігається завдяки переходу від однієї тварини до іншої. Багато природно–опосередкованих інфекцій передаються кровосисними комахами (кліщі, блохи, москіти, комарі), наприклад: чума, жовта лихоманка, малярія.
Природний осередок заразної хвороби являє собою ділянку території з певним географічним ландшафтом, на якому в процесі еволюції збудників інфекції, тварин і переносників склалися стійкі міжвидові взаємовідносини, які не залежать від існування людини.
Проте у процесі антропогенних змін у навколишньому середовищі можливе виникнення несподіваних епідеміологічних ситуацій та процесів внаслідок впливу людини на природу. Вчені виділяють наступні 3 типи цих наслідків:
1. Безпосередні, за типом “короткого замикання” (наприклад, захворювання серед осіб, які прибувають на території, що розташована в межах не виявлених ареалів хвороб, — завезені спалахи захворювань); мають, як правило, локальну пристосованість; виявляють їх досить швидко.
2. Опосередковані (наприклад, зміна ареалів зоонозів та їх структури внаслідок розвитку тваринництва і меліорації земель; зміна ролі водного чинника в епідеміологічному процесі внаслідок урбанізації); мають багато східцеві просторові причино–наслідкові зв’язки і “розлиту” територіальну пристосованість, виявляють їх повільніше.
3. Віддалені (пов’язані з антропогенними змінами ландшафтів та екосистем, шляхів циркуляції збудників і умов формування їх генофонду); часто мають планетарний та віковий характер.
Список рекомендованої літератури:
1. Бачинський Т.О. Соціоекологія. – К.: Вища школа, 1995. – С. 148–163.
2. Білявський Т.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань. – К.: Либідь, 1995. – 286 с.
3. Гигиена окружающей cреды /Под ред. Г.И. Сидоренко. – М., 1985.
4. Гродзінський Д.М. Радіобіологія: Підручник. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 2001. — 448 с.
5. Даниленко В.С., Радионов П.В. Острые отравления растениями. – К.: Здоровье, 1986.
6. Даценко І.І. Гігієна і екологія людини. Навчальний посібник. — Львів, Афіша, 2000. — 248 с.
7. Даценко І.І., Мартинюк В.З. Інтоксикація оксидом вуглецю та шляхи її послаблення. – К.: Наук. думка, 1971.
8. Демина Т.А. Экология, природопользование, охрана окружающей среди. – М.: Аспект Пресс, 1998. – 141 с.
9. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. Посіб. – К.: знання, КОО, 2000. – С. 92–98.
10. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / за ред. К.М. Ситника. — К.: Вища школа, 2001. — 358 с.
11. Карташова Н.С., Суравегина И.Т. Город и экологические факторы (задания по естествознанию для учащихся 5–7 классов). — М., 1992. — 51 с.
12. Корсак К.В., Плахотник О.В. Основи екології. – К.: МАУП, 2000.– 240 с.
13. Микитюк О.М., Злотін О.З. та ін. людини. – Харьків: РВП “Оригінал”, 1997. – 224 с.
14. Микитюк О.М., Злотін О.З., Бровдій В.М. Екологія людини. – Харьків: ХДПУ“ОВС”, 2000. – 207 с.
15. Никитин Д.П., Новиков Ю.В. Окружающая середа и человек. – М.: Высшая школа, 1986. – С. 50–157.
16. Нікберг І.І., Сергета І.В., Цимбалюк Л.І. Гігієна з основами екології. Підручник. — К.: Здоров’я, 2001. — 504 с.
17. Одум Ю. Основы экологии. – М.: Мир, 1975. – 736 с.
18. Основы экологии и экологическая безопасность/ под ред В.В. Шкарина, И.Ф. Колпащиковой. – Нижний Новгород, 1998. – 167 с.
19. Реймерс Н.Ф. Экология: теория, законы, принципы, правила и гипотезы. – М.: Мир. – 1994.
20. Словарь–справочник / отв. Ред. К.М. Сытник. – К.: Наукова думка, 1994. – 665 с.
21. Хижняк М.І., Нагорна А.М. Здоров’я людини та екологія. – К.: Здоров’я, 1995. – 228 с.