стан хворої, тому треба вважати лікарською помилкою, якщо від моменту завершеного розриву матки до початку операції наркоз не застосовують, а вводять тільки знеболю-вальні засоби, які протипоказані або неприй-нятні при шокових станах, вживають анес-тезіологічних заходів (місцева анестезія, рауш-наркоз).
Відразу після встановлення діагнозу розриву матки необхідно терміново ввести хвору в інтубаційний наркоз із штучною вентиляцією легенів з метою профілактики, знеболювання та для боротьби з легеневою недостатністю (повнокрів'я легенів, крово-виливи у тканини легенів, набряк), що нерідко розвиваються при шоку.
У хворих, які перенесли розрив матки й масивну крововтрату, дихальна недостат-ність тривалий час не ліквідується, тому після закінчення операції штучна вентиля-ція легенів повинна тривати ще багато годин і закінчитися лише в разі появи адекватного самостійного дихання та стійкої гемодина-міки.
Трансфузійно-інфузійна терапія прово-диться не тільки з метою компенсації крово-втрати та відновлення центральної гемоди-наміки, але й для поліпшення периферич-ного кровообігу та інфузії тканин, вона нор-малізує артеріальний тиск, коригує пору-шення кислотно-основного стану крові та водно-електролітного балансу, поліпшує діурез, тобто запобігає розвиткові гострої ниркової недостатності.
Для відновлення кровообігу кількість перелитої крові та кровозамінних розчинів має у 2—2,5 разу перевищувати вирахува-ну крововтрату, яка завжди менша за фак-тичну. Під час лікування геморагічного шоку трансфузія крові обов'язково має поєдну-ватися з переливанням кровозамінників (поліглюкіну, реополіглюкіну, полідезу, желатинолю, плазми, альбуміну, сорбіту, манніту тощо). Оптимальним співвідно-шенням кількості крові та кровозамінників є від 1:2 до 2:1 залежно від величини кро-вовтрати. Для боротьби з метаболічним ацидозом на ранніх стадіях шоку внутріш-ньовенно вводять натрію гідрокарбонат — 200—250 мл 4—5% розчину.
У післяопераційний період продовжують проводити інтенсивну інфузійно-транс фузійну терапію, корекцію порушень водно-електролітного балансу, ретельно контро-люючи склад крові, гематокритне число, кислотно-основний стан крові, вміст елект-ролітів, аналізи сечі. Навіть при сприятли-вому перебігові післяопераційного періоду потрібні ретельний нагляд за хворою, ра-ціональне лікування та харчування, постійна турбота всього медичного персоналу.
Профілактика розривів матки
Високий процент материнської та дитячої смертності при розривах матки змушує звертати увагу на профілактику цього одного з найважчих ускладнень вагітності та поло-гів. Основу профілактики розривів матки становить чітка, злагоджена, кваліфікована робота жіночої консультації, об'єднаної з родопомічною стаціонарною установою, що забезпечує послідовність нагляду та ліку-вання вагітних, роділь та породіль. Заходи профілактики розривів матки: 1. Своєчасний облік усіх вагітних у жіно-чій консультації та ретельне виявлення вагітних групи ризику виникнення розривів матки (вузький таз, великий плід, непра-вильне положення та передлежання плода, жінки, у яких квола матка внаслідок багато-разової народжуваності, переношена вагіт-ність, попередні патологічні пологи, усклад-нені аборти, перенесені операції на матці, інфантилізм тощо). За всіма вагітними цієї групи має бути встановлений ретельний нагляд, а в разі необхідності треба призна-чати відповідне лікування. Якщо патоло-гічний стан вагітних даної групи ризику зберігається, то за 2—3 тиж до терміну по-логів їх направляють у пологовий будинок, де є лікарі високої кваліфікації.
Вчасне проведення лікарями жіночої консультації консервативної терапії для виправлення неправильних положень плода (поперечне, косе), раціональне харчування, якщо маса тіла матері і плода перевищують нормальну, вжиття заходів щодо переношування вагітності.
Госпіталізація до стаціонару вагітних жінок з рубцем на матці, якщо з'являться симптоми неповноцінності рубця, для передчасного планового розродження шляхом повторної операції кесаревого розтину.
Передчасна госпіталізація до пологового будинку для розродження наприкінці вагітності або у перший період пологів вагітних жінок з повноцінним рубцем на матці в поєднанні з такою патологією, як звужений таз, поперечне положення плода або великий плід.
Складання докладного плану ведення пологів з рекомендацією заходів щодо боротьби з можливими важкими ускладненнями для вагітних із групи ризику розриву матки.
Недопущення грубих або необережних акушерських втручань, які можуть викликати вимушений розрив матки.
Своєчасне запобігання завершеному розриву матки шляхом ранньої діагностики загрозливого розриву матки та своєчасного купірування його глибоким наркозом та відповідним оперативним розродженням.
Зменшення частоти операцій кесаревого розтину (особливо корпорального) шляхом більш суворого врахування умов та показань до операції, оскільки після кесаревого розтину на матці нерідко залишається дефектний рубець.
Виконання по змозі кесаревого розтину у нижньому сегменті матки, краще інтраперитонеальним ретровезикальним методом, який майже виключає загрозу розриву матки при наступній вагітності.
Уважний та постійний нагляд за перебігом вагітності й пологів взагалі, а особливо у