початковим церебральним атеросклерозом і скороминущими порушеннями мозкового кровообігу без вираженого кризу, з діенцефальним (гіпоталамічним) синдромом (при ЕЕТ не нижче 17—18°С); з хронічним нефритом без вираженої недостатності нирок (при ЕЕТ вище 20—22 °С); з анемією при явищах загальній слабкості; хворим різними формами туберкульозу легенів з процесами у фазі затихаючої інфільтрації (при ЕЕТ не нижче 12—15 °С), в післяопераційному періоді через 2—4 тиж. після хірургічних втручань на легенів з приводу туберкульозних і неспецифічних процесів за відсутності ускладнень (при ЕЕТ не нижче 18°С). В процесі курсу лікування, коли підвищується загартованість організму, гранична ЕЕТ, при якій проводяться повітряні ванни, може бути понижена. Теплі повітряні ванни (при ЕЕТ вище 22 °С) можна призначати хворим, що знаходяться на постільному режимі.
Починати повітряні ванни потрібно з мінімальних доз (від 10—15 ккал/м2, або 42—63 кДж/м2) і, збільшуючи дозу кожні 3—5 дні на 5 ккал/м2 (21 кДж/м2), доводити її до призначеної. У холодну пору року процедури слід відпускати в спеціальному приміщенні, де можна створити необхідну ЕЕТ.
Як видно з перерахованих показників, повітряні ванни до 25 ккал/м2 (105 кДж/м2) найчастіше призначаються хворими, такими, що знаходиться на санаторний-кліматичному режимі № 1.
Повітряні ванни до 35 ккал/м2 (146 кДж/м2, середнє холодове навантаження) показано хворим з гіпертонічною хворобою, з ішемічною хворобою серця без схильності до спастичних реакцій коронарних судин (при ЕЕТ не нижче 17 °С); ревматичними пороками серця у фазі ремісії (при ЕЕТ не нижче 20 °С); при недостатності кровообігу I ступеня; з хронічними неспецифічними захворюваннями органів дихання у фазі ремісії, без схильності до різких бронхоспастичних реакцій, із затяжною пневмонією, при дихальній (легочно-серцевою) недостатності I ступеня (при ЕЕТ не нижче 15 °С), при бронхіальній астмі легкої форми (при ЕЕТ не нижче 16—17°С ), з неврозами при порушенні компенсації I ступеня, з початковим церебральним атеросклерозом без кризу (при ЕЕТ не нижче 17 °С); з анеміями при задовільному загальному стані, з гастритами, ентеритами, виразковою хворобою поза фазою загострення (при ЕЕТ не нижче 15°С), хворим туберкульозом легенів з процесами у фазі ремісії (при ЕЕТ не нижче 12—15°С), після операції на легенів через 3—4 тиж за відсутності ускладнень (при ЕЕТ не нижче 16 °С).
Процедури починаються з дози 15 ккал/м2 (63 кДж/м2), яка збільшується на 5 ккал/м2 (21 кДж/м2) кожні 2— 3 дні. Збільшення дози повітряних ванн до 35 ккал/м2 (146 кДж/м2) може проводитися також в другій половині курсу лікування індивідуально хворим, які перераховані в свідченнях для повітряних ванн слабкого холодовой навантаження, якщо вони добре переносять цю дозу (25 ккал/м2, або 105 кДж/м2). Гранична ЕЕТ до кінця лікування може також зменшуватися.
Таким чином, повітряні ванни до 35 ккал/м2 (146кДж/ /м2) частіше призначаються хворими, які знаходяться на санаторний-кліматичному режимі №2.
Повітряні ванни до 45 ккал/м2 (188 кДж/м2, сильне холодове навантаження) показано хворим до 55 років, не схильним до простудних реакцій, в періоді компенсації патологічного процесу, за відсутності дихальної (серцево-легеневою) і серцево-судинної недостатності, тобто що знаходиться на санаторний-кліматичному режимі № 3. Індивідуальна доза до 45 ккал/м2 (188 кДж/м2) може бути збільшена до кінця курсу лікування хворим, які перераховані в свідченнях для повітряних ванн середнього холодовой навантаження, якщо вони добре переносять цю дозу (35 ккал/м2, або 146 кДж/м2). Повітряні ванни можуть відпускатися при ЕЕТ до 10—12°С, а при достатній стійкості до охолоджування при нижчій температурі (ЕЕТ до 0—5°С) [1,2,5].
Протипоказані повітряні ванни всіх видів хворим з гострими захворюваннями (грип, ангіна і т. д.), що лихоманять.
Прохолодні і холодні повітряні ванни протипоказані хворим ревматизмом, із захворюваннями суглобів і периферичної нервової системи (радикуліти), з серцево-судинною і легочно-серцевою недостатністю II—III ступеня, гіпертонічною хворобою II—III стадії, бронхіальною астмою з частими нападами, з хворобами нирок при явищах їх недостатності, з високим ступенем виснаження; хворим туберкульозом легенів у фазі інфільтрації, з процесами обсіменіння і розпаду, в періоді загострення з схильністю до пневмоплевритів, з кровохарканням, в найближчий період після оперативних втручань на легенів [8,9,10].
6.2. Геліотерапія
Геліотерапія – застосування сонячних променів з лікувальною і профілактичною метою
При геліотерапії на тіло людини діє сонячна радіація, витікаюча або безпосередньо від Сонця (пряма радіація), або від небесного зведення (розсіяна радіація), або від поверхні різних предметів (відбита радіація). Органами, що безпосередньо сприймають сонячну радіацію, є шкіра і очі. У основі фізіологічної дії сонячних променів лежать різні фотохімічні реакції, особливості яких залежать від довжини хвиль і енергії поглинених квантів випромінювання, що діє. Енергія ІК-променів залежно від довжини хвилі поглинається тканинами на глибину від 3 мм до 4 см, тоді як Уф-ізлученіє не проникає глибше за 0,5—1 мм. ІК-промені надають в основному теплову дію.
УФ-проміні володіють складною дією, викликаючи зміни в тканинах. Безпосередню дію Уф-ізлученія визначає бактерицидний ефект сонячної радіації. Поглинена тканинами енергія кванта Уф-ізлученія викликає збудження атомів і молекул і перехід електронів з однієї орбіти на іншу, відривши їх від атома або молекули (фотоелектричний ефект). Ці процеси приводять атоми і молекули тканин організму в новий, фізично змінений стан, при якому збільшується запас їх енергії і можливість вступати в хімічні реакції. Вітамінообразующєє дія геліотерапії пов'язана з перетворенням в шкірі під впливом УФ-промінів провітаміну D (7-дегідрохолестирину) у вітамін D3.
Видиме випромінювання має сигнальний характер і через орган зору рефлекторно визначає добовий біологічний ритм активності людини, служить джерелом рефлекторної і умовнорефлекторної діяльності.
Реакція