Необхідно дотримуватися принципу поступового підвищення інтенсивності дії подразника. Застосуванням цього принципу в процесі гартування досягається такий стан, коли організм на сильніше подальша дія відповідає менш вираженою реакцією, чим на слабкіше роздратування на початку курсу гартування. Проте наростання інтенсивності дії подразника повинне проводитися в певному темпі. В той же час надмірні навантаження спричинять за собою стан перетренування, позамежне гальмування, яке не дає можливості отримати гартуючу дію. У гартуванні організму і виробленні визначених і необхідних організму рефлексів виключно велика роль шкіри, як органу з численними функціями.

Необхідною умовою в проведенні гартування є вибір зони застосування чинника. Важливо піддавати дії подразника ті ділянки тіла, які зазвичай покриті одягом, і, отже, найбільш чутливі до коливань чинників зовнішнього середовища унаслідок детренованості шкірних рецепторів. Для збереження стану загартованості організму потрібне безперервне проведення режиму гартування. Припинення в проведенні гартуючих процедур або комплексів навіть на невеликий відрізок часу підвищує чутливість організму до даного чинника зовнішнього середовища.

Процес гартування вельми специфічний, тобто підвищення стійкості організму відбувається тільки до того подразника, дії якого людина багато разів піддавалася. Для підвищення стійкості до декількох чинників зовнішнього середовища необхідне систематичне дозоване повторення дії комплексу цих подразників. При гартуванні організму перевага повинна віддаватися активному режиму, при якому дія гартуючого чинника поєднується з фізичними рухами, з м'язовою роботою.

При визначенні режиму гартування необхідно враховувати індивідуальні особливості людини, ступінь його чутливості до різних метеофакторам (охолоджування, сонячні промені), фізичний розвиток, характер захворювання, якщо таке є.

З урахуванням як загальних закономірностей гартування, так і індивідуальних особливостей організму розробляється відповідний режим гартування, що включає різні кліматичні дії і фізичні вправи. З кліматичних дій використовують ті ж кліматопроцедури, що і при кліматотерапії. Для цілей кліматопрофілактики кліматодії краще поєднувати з лікувальною гімнастикою, ближнім туризмом, спортивними іграми. Разом з тим при побудові методики гартування і режиму слід враховувати індивідуальні особливості осіб, у тому числі і вікові для яких розробляються вказані режими [3,5,6].

Для гартування до холоду і тепла широко використовується перебування на відкритому повітрі — повітряні ванни, денний і нічний сон на веранді або в спеціальних павільйонах, прогулянки на повітрі і ін. Застосовуються різні водні процедури: обтирання водою частини або всієї поверхні тіла, обливання, різні душі, ванни індиферентної або контрастних температур, купання в різних водоймищах (море, річка, озеро, а також закриті і відкриті басейни). Останнім часом все ширше використовуються процедури, в лазні-сауні. Для підвищення загальної стійкості організму до несприятливих дій чинників зовнішнього середовища широко використовуються сонячні опромінювання — сонячні ванни сумарної, розсіяної і ослабленої радіації (місцеві і загальні), в безперервному і імпульсному режимі, сонячні дії концентрованої радіації і ін.

При використанні повітря для цілей гартування на організм людини через шкірні рецептори відкритих ділянок тіла і нервові закінчення слизистої оболонки верхніх дихальних шляхів діють або короткочасні, але регулярно такі, що повторюються і поступово зростаючі по силі холодові подразники (при повітряних ваннах), або тривалі (при сні на повітрі). Чим нижче температура повітря і довга повітряна ванна, тим сильніше її дратівлива дія. Проте сила дратівливої дії повітря залежить від температури, його вологості і швидкості руху. Вітер і висока вологість збільшують силу дратівливої дії повітря. Для того, щоб правильно визначити холодове дію повітряних ванн, запропонований метод їх дозування по холодовому навантаженню. Користуючись цим методом, можна поступово підвищувати силу дії повітряної ванни, добиваючись ефекту гартування без переохолодження організму.

Використання повітряних ванн і сну на відкритому повітрі для цілей гартування можливо у всі сезони року, але особливо важливо в холодний період. Саме у цей період люди велику частину часу проводять в закритих приміщеннях і мало бувають на відкритому повітрі. Знаходячись на відкритому повітрі, люди в холодний період року утеплені одягом з малими можливостями, впливи повітряного середовища на шкірні рецептори. З іншого боку, зимовий сезон, завдяки вираженій різниці між температурою тіла і навколишнім середовищем, є ціннішим по своїй фізіологічній дії, що забезпечує виражене тренування термоадаптаційних механізмів і гартування організму.

Для підвищення гартуючого ефекту при проведенні сну на відкритому повітрі слід дотримуватися певних установок. Перед укладанням в ліжко рекомендується роздягатися прямо на відкритому повітрі. Короткочасне охолоджування при цьому вже є одним з елементів гартування. Ліжко грілками зазвичай не зігріваються. Спостереження показують, що людина, лягаючи в холодне ліжко, в перші дні відчуває мерзлякуватість впродовж 5—10 мін і в окремих випадках дещо більше. Проте вже через декілька днів процедур, що регулярно проводяться, у більшості осіб мерзлякуватість зникає, вони швидко зігріваються і наступає відчуття комфорту. При проведенні перших процедур недостатньо тренований ще термоадаптаційний апарат і рівень обмінних процесів не забезпечують за часом пристосування до холодового подразника, проте в процесі тренування стійкість до охолоджування наростає і стан комфорту наступає швидше. З погляду впливу кори великого мозку на терморегуляцію і рівень обмінних процесів, щоденні укладання в холодне ліжко на свіжому повітрі сприяють виробленню умовних