Якщо в якійсь біоенергетичній або ней-рогуморальній ланці порушаться складні процеси обміну речовин у матці вагітної, котра з органа плодовмістилища під час вагітності перебудовується під час пологів у плодозганяючий моторний орган, може настати слабкість пологової діяльності.

Складному акту, яким є пологи, передує стан підготовки до них нервово-м'язового апарату матки та організму вагітної в цілому. Відомо, що провідну роль у розв'язанні пологової діяльності відіграють естрогенні гормони та низка інших біологічно активних речовин (окситоцин, серотонін, простагландини, ацетилхолін, катехоламіни, кініни). Чим ближче до часу нормальних пологів, тим більше змінюється співвідношення гормонів у бік збільшення вмісту у крові естрогенів, особливо естрадіолу. Під час пологів, ускладнених слабкістю пологової діяльності, в крові відзначається зниження рівня усіх фракцій естрогенів. Л.В.Тимошенко (1968) відзначив різке зниження екскреції естрадіолу при такій патології.

Доведено, що естрогенні гормони в пла-центі синтезуються з попередників естро-генів, які виробляються плодом (його над-нирковими залозами, печінкою та іншими органами); провідну роль у цьому процесі відіграє фетоплацентарний комплекс (мал. 308). Таким чином, виявлено, що слабкість пологової діяльності відбувається на тлі гіпоестрогенії.

Введення естрогенних гормонів та галаскорбіну в експерименті викликає морфо-логічні та біохімічні зміни в міометрії, схожі до тих, що відбуваються в процесі розвитку нормальної вагітності та пологів.

За даними Кнауса (1951), окситоцин не є гормоном, що самостійно викликає полого-ву діяльність. На його думку, виникнення перейм залежить не стільки від кількості циркулюючого в крові окситоцину, скільки від ступеня реактивності м'яза матки, тобто біологічної готовності її до реакції на окси-тоцин.

Причини, що викликають первинну слабкість пологових сил, можуть бути поді-лені на такі групи: а) причини загального характеру; б) функціональні зміни в матці; в) органічні зміни.

До причин загального характеру нале-жать: нервово-психічні порушення, інфан-тилізм, загальне виснаження. Функціональні зміни — це недостатнє нагромадження в крові та міометрії жінок наприкінці вагіт-ності естрогенних гормонів, особливо естрадіолу, окситоцину та інших біологічно активних речовин (серотоніну, простаглан-динів, ацетилхоліну, катехоламінів, кінінів), а також актоміозину і водночас надлишок прогестерону (прогестероновий блок ма-тері), хоріонічного гонадотропіну та інших речовин, що гальмують скоротливу діяль-ність матки; недостатній синтез у міометрії донаторів м'язової енергії, електролітів та мікроелементів; порушення синтезу ДНК, РНК та окисно-відновних процесів у міо-метрії (гіпоксія й ацидоз).

Причинами функціональних змін можуть бути також перерозтягнення матки в разі багатоводдя, багатопліддя, великого плода тощо. При цьому підвищується чутливість а- і пригнічується чутливість в-адренорецепторів міометрія.

До органічних змін у матці, що знижують скоротливу здатність її, належать: а) недороз-виненість матки та вади її розвитку; б) деге-неративні процеси у м'язі матки, за яких відбувається заміна м'язових волокон спо-лучнотканинними елементами та патоло-гічна денервація; в) пухлини матки, зокрема міоми; г) рубці після операції кесаревого розтину. Украй негативно впливають на стан матки внутрішньоматкові інструментальні втручання у зв'язку з абортами, що, як правило, руйнують нервово-м'язовий апа-рат і призводять згодом до стійких нейротрофічних змін у тканинах матки.

Первинна слабкість пологових сил може виникнути і в разі поперечного положення плода, при тазових передлежаннях, передлежанні плаценти, передчасному та ран-ньому відходженні навколоплідних вод.

Первинна слабкість пологових сил най-частіше розвивається у першороділь, стар-ших за 30 років.

Клінічна картина пологів при первинній слабкості пологових сил досить різно-манітна. Перейми можуть бути задовільної сили, але дуже рідкими, досить частими, але слабкими й нетривалими. Слабкість поло-гових сил часто сприяє затяжному перебігові пологів, нерідко її супроводжує раннє відходження навколоплідних вод. Значне подовжнення безводного проміжку нерідко призводить до інфікування пологових шляхів та гіпоксії плода.

У послідовий період внаслідок зниженої скоротливої здатності матки виникають аномалії відшарування плаценти і пов'язана з цим кровотеча.

Тривалий перебіг пологів стомлює ро-діллю, вона втрачає сон і апетит, що, в свою чергу, призводить до виснаження її сил, негативно відбивається на перебігу пологів.

Діагноз первинної слабкості пологових сил встановлюється при спостереженні за роділлею не менше ніж 5—6 год від почат-ку пологів (слабкі, нетривалі, рідкі перей-ми), за оцінкою швидкості розкриття шийки матки та просуванням передлежачої частини плода. Більш точно силу пологової діяльності можна визначити за допомогою об'єк-тивних методів дослідження: зовнішньої гістерографії (мал. 309), кардіотокографії, радіотелеметрії тощо.

Діагноз ставиться на підставі характерної клінічної картини — слабкість і непродук-тивність перейм, затяжні пологи; якщо минуло 8—10 год від початку пологів у першороділь і 4—6 год у повторнороділь, шийка матки не розкрилася на 6 см (до трьох пальців), можна твердити про первинну слабкість пологових сил.

Лікування. Як тільки поставлено діагноз слабкості пологової діяльності, треба не-гайно розпочинати боротьбу з цим усклад-ненням. Насамперед усувають причини, котрі викликали його. Якщо це багатоводдя, проводять пункцію або розривають плідний міхур і випускають навколоплідні води; якщо роділля втомилася, їй потрібен спокій і хоча б нетривалий сон; якщо наявна умовнорефлекторна слабкість пологових сил, необхідно зняти емоції страху перед пологами тощо. Для цього застосовують седативні та знеболювальні препарати (се-дуксен, промедол або дроперидол і проме-дол). Можна застосувати акушерський нар-коз, для чого використовують натрію окси-бутират після премедикації промедолом і димедролом. Після відпочинку роділлі про-водять стимуляцію перейм. Після цього роз-починають стимуляцію пологової діяльності.

Наявні нині методи лікування слабкості пологової діяльності поділяються на п'ять основних груп: фізіотерапевтичні, гормо-нальні, медикаментозні, нетрадиційні