КЛІЩОВИЙ ЕНЦЕФАЛІТ

Кліщовий енцефаліт — арбовірусне зооантропонозне при-родно-осередкове трансмісивне захворювання, що проявляєть-ся зазвичай гарячкою, інтоксикацією та ураженням ЦНС, іноді— з множинними в'ялими парезами та паралічами.

Синоніми: тайговий енцефаліт, енцефаліт кліщовий весня-но-літній, російський далекосхідний енцефаліт, весняно-літній менінгоенцефаліт, кліщовий енцефаломієліт.

Лат. — encephalitis acarinarum.

Англ. — tick-borne encephalitis (Eastern subtype and Eurosubtype), encephalitis ocarina, Russian spring-summer encephalitis.

Короткі історичні відомості. Ще в 1894—1895 pp. О.Я. Кожевніковим та С.Б. Орлеанським були опубліковані повідомлення про за-хворювання, котрі значно пізніше були визначені як кліщовий енцефаліт та його наслідки.

На значне поширення в Сибіру і східних районах європейської частини Росії подібних за клінікою паралітичних захворювань невідомої етіології звернули увагу також невропатологи В.П. Первушйн, Л.І. Оморонов, М.В. Шубін, М.Г. Полиновський наприкінці XIX початку XX ст.

Улітку 1904 р. на Далекому Сході стався значний спалах енцефа-ломієліту переважно серед лісорубів та школярів, які відпочивали в лісі, а також серед жителів тайгових селищ.

Наукове вивчення кліщового енцефаліту було розпочато у 1934 р. невропатологом А.Г. Пановим. Він об'єднав різні клінічні варіанти в єдину нозологічну форму, зробивши припущення про вірусну при» роду захворювання. При цьому були визначені його клінічні відмін-ності від японського енцефаліту (1935 p.).

Вірус кліщового енцефаліту в 1937 р. був виділений Л.О. Зільбером зі співробітниками, а через рік завдяки глибокому вивченню виділеного збудника вдалося довести його самостійність, відмінності від вірусу японського енцефаліту.

Спочатку нещодавно описане захворювання отримало назву «весняно-літній ендемічний кліщовий енцефаліт», однак згодом узвичає-ним став термін «кліщовий енцефаліт». У 1938—1939 pp. AvO. Смо-родінцевим і співавторами була розроблена формалінова вакцина проти кліщового енцефаліту.

Подальші дослідження показали, що подібне за клінікою захворю-вання досить часто виникає і в європейських країнах: під різними на-звами воно описувалося ще з середини 20-х років у Болгарії, у 30-тіроки — в Австрії, країнах Балтії. Таким чином, можна говорити про широкий ареал кліщового енцефаліту як єдиного захворювання.

Однак подальші роботи, проведені у 40-ві—50-ті роки, дозволи-ли встановити деякі розбіжності в епідеміології й клінічних проявах хвороб, які виникали в мешканців Європейського та Азіатського ре-гіонів, що дало підстави виділити 2 варіанти перебігу кліщового ен-цефаліту — далекосхідний (російський, весняно-літній) і централь-ноєвропейський (західний).

Актуальність. Кліщовий енцефаліт є одним із найпоширеніших арбовірусних захворювань; він зустрічається на Далекому Сході, в Монголії, Китаї, Японії, Кореї, в Сибіру, на Уралі, в Казахстані, євро-пейській частині Росії, країнах Балтії, у Швеції, Фінляндії, Норвегії, Данії, Польщі, Німеччині, Австрії, Франції, Румунії, Ірландії, Біло-русі, а також в Україні. Ареал кліщового енцефаліту в наш час охоп-лює, таким чином, усю Євразію від Тихого до Атлантичного океану, від островів Баренцевого моря до Туреччини. Описані випадки за-хворювання на кліщовий енцефаліт у Канаді та США.

У 1956—1961 pp. показник захворюваності на кліщовий енцефаліт становив від 15 до 80 на 100 000 населення у Західному Сибіру і на Уралі.

На Далекому Сході в ці роки припадало близько 5 % усіх випад-ків захворювань на кліщовий енцефаліт, які реєструвались у колиш-ньому СРСР, але показник захворюваності в різні роки варіював від 10 до 100 на 100 000 населення.

В Україні існують природні осередки кліщового енцефаліту, в ос-новному в Поліссі, передгір'ях Карпат і в Карпатах, у гірських райо-нах Криму, що робить цю проблему актуальною і для нашої країни.

Особливістю цієї патології є широкий діапазон клінічних про-явів — від субклінічних, або форм з дуже легким перебігом, які практично не розпізнаються, до дуже тяжких, з летальними наслід-ками, а також ймовірність хронічного перебігу інфекції з прогресу-ючим ураженням нервової системи та інвалідизацією. Дуже складна без застосування спеціальних методів диференціальна діагностика гарячкової й менінгеальної форм кліщового енцефаліту та інших схожих за клінікою вірусних інфекцій. У цих випадках особливо важливого значення набуває грамотно зібраний епідеміологічний анамнез.

Етіологія. Збудник кліщового енцефаліту — virus Tick-born ence-phalitis (VTBE) — належить до роду Flavivirus, родини Togaviridae, екологічної групи арбовірусів.

Відповідно до класифікації J. P. Sanford (1987), кліщовий енце-фаліт спричинюють два підтипи вірусу: вірус російського весняно-літнього енцефаліту (V. Tick-born Russian spring-summer encephalitis)і вірус центральноєвропейського енцефаліту (V. Tick-born Central European encephalitis).

Віруси кліщового енцефаліту містять однонитчасту РНК, мають сферичну форму діаметром від 25 до 45 нм. У центрі вірусної част-ки розташований щільний нуклеоїд діаметром близько 25 нм, навко-ло — двошарова оболонка завтовшки майже 6 нм. Клітини, уражені вірусами, синтезують високомолекулярний антиген — повільно се-диментивний гемаглютинін. Було виявлено й інший, низькомолеку-лярний розчинний невіріонний антиген, який не має гемалютину-вальної, але йому властива комплементзв'язувальна і преципітуваль-на активність.

Віруси кліщового енцефаліту високотропні до нервової тканини, зокрема до клітин сірої речовини головного та спинного мозку, ней-роглії, клітин макрофагально-моноцитарної системи. Є дані про їх тропність також до лімфатичних клітин, фібробластів, епітелію трав-ного тракту, клітин м'язових волокон і, ймовірно, до ендотелію судин й еритроцитів. Вважають, що вірус має різну тропність до похідних усіх трьох зародкових листків.

За ступенем тропності до різних клітин віруси розрізняються. Так, є повідомлення про велику тропність східного підтипу віру-су кліщового енцефаліту до клітин головного і особливо спинного мозку, вірус центральноєвропейського підтипу має більшу вісцеро-тропність (зокрема, до епітелію слизових оболонок тонкої кишки та до мікрофагів).

Віруси кліщового енцефаліту високостійкі до низьких темпера-тур (при —60°С можуть зберігатися десятки років), добре перено-сять ліофілізацію, висушування. При температурі + 16... + 18 °С вони зберігаються в розчинах до 10 днів (особливо, коли рН середовища у межах 7,4—8,5); при температурі + 37 °С — до 2