гарячка може набувати гектичного характеру;—

з перших днів у крові виявляється нейтрофільний лейкоцитоз (гіперлейкоцитоз), значно збільшена ШОЕ.

У даному розділі основну увагу ми приділили клінічній діагности-ці. Але, безумовно, в усіх випадках обов'язковим є підсилення вис-новків лікаря, що базуються на клінічних особливостях захворюван-ня, специфічними дослідженнями, проведеними з урахуванням пе-ріоду хвороби.

Дуже складною буває диференціальна діагностика з отруєння-ми, що супроводжуються тяжким ураженням печінки й нирок (передусім це стосується хлорвмісних отрут). У цих випадках особ-ливого значення набуває правильно зібраний анамнез (у тому чис-лі епідеміологічний), негайний забір крові для токсикологічного до-слідження та, якщо необхідно, використання специфічних методів діагностики, які застосовують у разі підозри на жовту гарячку.

Лікування. Усі хворі на жовту гарячку, незалежно від тяжкості перебігу й навіть лише при підозрі на це захворювання, підлягають негайній госпіталізації до інфекційних відділень спеціальним транс-портом. Забороняється направляти хворого громадським, особистим транспортом, «самопливом».

Якомога рання госпіталізація та суворий ліжковий режим є важ-ливою умовою успішного лікування хворих. Персонал лікувального закладу, куди поступає пацієнт, зобов'язаний вживати застережних заходів, щоб виключити можливість внутрішньолікарнянрго зара-ження. Приміщення для хворого повинно бути ізольованим, захище-ним від комарів.

Виняткового значення набуває загальний догляд за хворим, спос-тереження за динамікою клінічних і лабораторних показників. Слід старанно реєструвати температуру тіла, рівень артеріального тиску, кількість рідини, що її хворий втрачає із сечею та блюванням. Необ-хідно контролювати кількість еритроцитів, лейкоцитів у крові, по-казники рівня сечовини, креатиніну, трансаміназ, натрію й калію в сироватці крові.

Етіотропна терапія ще достатньо не розроблена. У перші дні хвороби можна призначати рекомбінантний а-інтерферон по 1 000 000 ОД 1—2 рази на добу протягом 2—3 днів, але ефект від та-кого лікування не переконливий. Є відомості, що в перші дні хворо-би (1—2-й) корисним може виявитися внутрішньовенне уведення плазми або внутрішньом'язове — імуноглобуліну, виготовлених із крові донорів, які перенесли жовту гарячку (дози і схеми викладені в інструкціях, що додаються до упаковок.

Патогенетична терапія в комплексі лікувальних заходів посідає провідну роль. Поліорганність уражень, порушення функцій жит-тєво важливих органів (печінки, нирок, серця), накопичення ток-сичних метаболітів у крові, порушення кислото-основного стану (КОС) крові — ось далеко не повний перелік чинників, які лікар зобов'язаний враховувати, обираючи оптимальну терапію. Швид-ка зміна провідних ланок патологічного процесу зумовлює необхід-ність постійного контролю за основними життєвими функціями, по-казниками, що їх характеризують, та їх корекції.

Дезінтоксикаційна терапія активно здійснюється в усі періоди хвороби, але її обсяг, характер, склад визначаються тяжкістю пере-бігу хвороби, особливостями порушень, які виникли. При відносно легкому перебігу, коли відсутні тяжка інтоксикація, блювання, су-динні порушення, можна обмежитися пероральною детоксикацією, при цьому слід уникати засобів, які можуть спровокувати блюван-ня. Розчини, що їх вживають per os, не повинні сприяти підвищенню кислотності. їх можна призначити в поєднанні з легкими сечогінни-ми засобами.

У тяжчих випадках дезінтоксикацію здійснюють шляхом внутріш-ньовенного уведення необхідної кількості рідини, для цього краще провести катетеризацію підключичної вени. Склад і кількість роз-чинів, які уводять, коригуються за потребою.

Починати дезінтоксикаційні заходи до отримання усіх необхідних показників можна з ізотонічного 0,9 % розчину натрію хлориду (до 500 мл на добу), 5 % розчину глюкози (до 250—500 мл на добу) крап-линно внутрішньовенно. Якщо необхідно, додатково здійснюють ко-рекцію електролітів — калію, натрію, хлору. Одночасно застосову-ють лазикс. Кількість уведеної рідини розраховують відповідно до відносної густини плазми, вираженості зневоднення.

Коли у хворого виникає олігурія й тим більше анурія, дуже важли-во з'ясувати, якого генезу ці порушення — преренальні чи ренальні, що виникли внаслідок гострого тубулярного некрозу. Це й визна-чить подальшу тактику — нормалізація судинних порушень, бороть-ба з недостатністю надниркових залоз чи компенсація порушеної функції нирок (екстракорпоральна детоксикація).

Зменшенню уремічної інтоксикації сприяє промивання шлунка через зонд 2 % розчином натрію гідрокарбонату, ліквідувати метаболічнии ацидоз допомагає 4 % розчин натрію гідрокарбонату внут-рішньовенно. За наявності геморагічного синдрому можна призна-чати засоби, які ущільнюють судинну стінку (аскорбінова кислота). Є відомості про зменшення ДВЗ-синдрому завдяки дії антипротеолі-тичних препаратів (трасилолу, гордоксу, контрикалу) — їх можна призначати внутрішньовенно по 50 000 — 100 000 ОД на добу протя-гом 2—3 діб.

Необхідно пам'ятати про те, що на фоні згущення крові внаслі-док втрати рідини може спостерігатися гіперкоагуляція. Однак анти-коагулянти слід призначати дуже обережно, оскільки збільшується ризик розвитку кровотеч. Постійний контроль за чинниками згор-тання крові дозволить не пропустити фазу гіпокоагуляції, що може настати.

При масивних кровотечах, які загрожують життю хворого, пока-зано переливання цільної донорської крові.

Різке падіння тиску, преренальна недостатність, тяжке порушен-ня функції печінки є підставою для призначення глюкокортикоїдів (схеми індивідуальні). Тривале застосування кортикостероїдів (по-над 3—4 дні) вимагає обов'язкового поєднання їх з антибіотиками. Антибіотики, які не мають нефро- і гепатотоксичності, призначають і за наявності у хворого хронічних вогнищ інфекції.

Вибір серцевих засобів визначається також індивідуально залеж-но від багатьох чинників (тахі- або брадикардія, рівень артеріального тиску, характер змін на ЕКГ тощо).

Ще раз варто підкреслити, що основа патогенетичної терапії при жовтій гарячці — корекція усіх порушених функцій організму. Чер-говість призначення, комбінування препаратів — цілком і повністю творчість лікаря. При цьому слід уникати, по можливості, поліпрагмазії, адже ушкоджений найважливіший орган метаболізму— пе-чінка.

Симптоматична терапія полягає в призначенні за потреби жаро-знижувальних (слід уникати застосування аспірину), протиблювот-них, знеболювальних засобів. Питання про вибір препарату та до-цільність його призначення вирішується індивідуально.

Профілактика. Загальна профілактика жовтої гарячки передба-чає своєчасне виявлення, ізоляцію та лікування хворих, знищення комарів — переносників хвороби і захист людини від їх укусів.

Боротьба з комарами-переносниками передбачає осушення усіх неглибоких