Для захисту людини від укусів комарів застосовують механічні тахімічні засоби захисту. Для захисту приміщень на вікна і двері натя-гають дрібновічкову металеву чи нейлонову сітку, під час сну вико-ристовують полог із дрібновічкової нейлонової сітки.

Індивідуальний захист досягається також використанням спе-ціального одягу і застосуванням репелентів (діетилтолуамід, диме-тилфталат тощо).

Основою специфічної профілактики жовтої гарячки є імуніза-ція населення. Відповідно до рішень ВООЗ (1989), щеплення проти жовтої гарячки включено до розширеної програми імунізації. Вак-цинація проводиться двома типами живих вакцин: американської зі штаму 17D, що одержаний внаслідок тривалого пасажу вірусу жов-тої гарячки в культурі тканини, та французької вакцини «Дакар», ви-готовленої шляхом тривалих внутрішньомозкових пасажів вірусу на білих мишах. Вакцину 17D випускають у вигляді порошку (в ампу-лах) , перед уведенням її розчиняють в ізотонічному розчині натрію хлориду (1:10) та вводять підшкірно 0,5 мл. Антитіла з'являються че-рез 7—10 днів після вакцинації, імунітет зберігається впродовж 6— 10 років. Вакцинальні ускладнення у вигляді енцефалопатії бувають дуже рідко, а ефективність надзвичайно висока. Вакцину «Дакар» використовують рідше через її реактогенність.

Підозрювані особи та хворі, що прибули з ендемічних місцевос-тей, підлягають ізоляції на 6 діб, а тих, що відбувають в ендемічні райони Південної Америки й Африки, щеплюють не пізніше ніж за 10 днів до виїзду.

Відповідно до Міжнародних медично-санітарних правил, кожна держава зобов'язана негайно повідомляти ВООЗ та уряди сусідніх країн про всі випадки захворювання на жовту гарячку.

Використана література:

Ж.І. Возіанова „Інфекційні і паразитарні хвороби”.

В.О. Мацієвський „Інфекційні хвороби”.