К у р с о в а р о б о т а

ЕКСТЕМПОРАЛЬНА РЕЦЕПТУРА,

що використовується для лікування екземи

План

Вступ

Етіологія і патогенез екзем

Характеристика лікарських форм для зовнішнього

застосування

Лікарські субстанції, які використовуються для

лікування екземи

Склад та технологія приготування лікарських форм,

які використовуються для лікування екземи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Проблема патогенезу і лікування екземи – одного із най розповсюджених аллергодерматозів – являється найбільш актуальною в сучасній медицині. За даними різних дослідників, на долю екземи приходиться від 15 до 30-40% всіх шкіряних захворювань.

Пильна увага до даної проблеми обумовлена збільшенням вагомої ваги клінічних форм з тяжким рецидивуючим перебігом, збільшенням строків непрацездатності і збільшенням випадків інвалідизації. Не дивлячись на успіхи досягнуті в вивченні даного дерматозу, питання етіології патогенезу до кінця не вивчені.

Екзема

Екзема (eczema) – запалення поверхневих шарів шкіри, що має нейроалергічний генез і хронічний рецидивуючий перебіг. Виникає при впливі зовнішніх і внутрішніх подразників. Клінічно проявляється в основному почервонінням і пухирцями, що супроводжуються сверблячкою.

Гістологічно – осередковий спонгіоз з утворенням пухирців у сосочковому шарі епідермісу.

Етіологія і патогенез

У даний час прийнято вважати, що це захворювання поліетіологічне. У частини дітей відзначений прояв імунопатології з реагіновим типом алергії (1 тип) і високим рівнем ІgЕ у крові, в інших відзначається дисфункція Т-системи імунітету.

При екземі порушені судинні реакції, терморегуляторний рефлекс, потовиділення і т.д. Але це тільки основа, на якій розвивається екзема, вона дає можливість різним алергенам сенсибілізувати шкіру і викликати екзематозний процес. До основних проявів відносяться:

гіповітаміноз (В6);

дефіцит мікроелементів;

дефіцит ненасичених жирних кислот;

глистяні інвазії;

порушення травних процесів;

холецистит;

дисбактеріози кишечнику;

спадкові імунодефіцити;

дисметаболічні нефропатії.

У цьому процесі виникають і аутоалергени, що посилюють перебіг хвороби. У патогенезі відзначаються 2 принципові дефекти:

Домінування холінергічних процесів над адренергічними (ЦГМФ > ЦАМФ) призводить до вивільнення гістаміну з гладких клітин, посилення проникності судин та ін.

Дефіцит зрілих Т-клітин (CD3) і Т-супресорів (CD8) з підвищенням співвідношення CD4/CD8 ймовірний високий рівень ІgЕ.

Характерні клінічні ознаки: червоність і набряклість шкіри (еритематозна стадія), потім на цьому тлі з’являються групи точкових м'яких вузликів і пухирців із серозним вмістом до величини голівки булавки (везикулярна стадія),пухирці розкриваються і на їхньому місці утворюються точкові ерозії, серозні вмістища, з яких виділяється ексудат (мокнуча стадія), серозна рідина засихає в сірувато жовті кірки (коркова стадія) і настає епітелізація.

Ці стадії можуть мати різну тривалість і наставати в різний час, що й обумовлює наявність в одному вогнищі клінічні ознаки різних стадій. Нерідко в центральних ділянках спостерігається регрес висипань, а до периферії більш свіжі елементи.

При хронічній екземі на темно-червоній основі з різною періодичністю й у різній кількості з'являються одиничні чи згруповані точкові вузлики і пухирці, окремі лусочки. Їхній перебіг переривається загостреннями, що протікають як гостра екзема.

Справжня екзема частіше локалізується на кінцівках і обличчі. Іноді вогнищеве ураження здобуває розповсюджений характер, що супроводжується ознобами.

Мікробна екзема

Розвивається на місці хронічних вогнищ піодермії: інфікованих ран, трофічних виразок і т. д. Утворюються різко обмежені круглі вогнища з "комірцем" рога, що відшаровується, по периферії. Часто ці ділянки покриті зеленуватими чи сірувато-жовтими кірками, при їхньому знятті видна червона, мокнуча поверхня з "серозними вмістищами", є схильність до периферичного росту. Навколо, зовні здорової шкіри, часто помітні вогнища відсівання – окремі дрібні пустули й вогнища. Процес супроводжується свербінням.

Різновидами мікробної екземи є: паратравматична (навколоранева), варикозна екзема. Спочатку процес локалізується навколо рани, а потім і на інших ділянках шкіри.

Професійна екзема. Виникає в робітників та службовців, у результаті впливу професійних шкідливостей алергену (сенсибілізатора).

Себорейна екзема

Розвивається при себореї. Вогнища локалізуються переважно на ділянках шкіри, багатих сальними залозами: на волосистій частині голови, вушних раковинах, обличчі, лопатках, пахвових областях і т.д. Виникає після настання періоду статевої зрілості.

Звичайно протікає спокійно, без мокнення, наявні різко обмежені рожево-жовті, що покриваються лусочко-корками чи плямами, що злегка злущуються, іноді вузлові висипання. Можуть зливатися й утворювати форму кілець, що злилися.

Екзема губ

Виявляється висипаннями на червоній облямівці губ. Процес не супроводжується значним запаленням; у хронічній стадії ліхенізація незначна. Переважає картина підгострого запалення з утворенням маленьких тонких скоринок і лусочок, можуть виникати численні тріщини, що покриваються кров'янистими скоринками.

Дифдіагностика проводиться в основному з нейродермітом, екзема губ з атопічним і контактним хеїлітом. Діагноз встановлюється по сукупності клінічних даних.

Лікування

Лікування проводиться з врахуванням нервово – алергічного генезу.

Седативні препарати (бром, валеріана) і гіпосенсибілізуюча терапія. При важких формах із сильною сверблячкою – кортикостероїдні препарати (дексаметазон по 1 мг 3 рази після їжі, препарати калію по схемі).

Гіпосенсибілізуюча дієта, під час загострення холодні примочки, після припинення мокнення – водяні чи масляні "бовтанки" (у їхній склад входять 2-5% іхтіол, нафтан-нафтан, 1% ментол і т.д.), а після зменшення гіперемії переходять на пасти (20-33% нафта-нафтанланова паста), 2-5% сірчано-дьогтьова паста ін. Прогноз звичайно сприятливий.

Характеристика лікарських форм для зовнішнього застосування

Найбільш поширеними лікарськими формами для зовнішнього застосування в лікуванні дерматологічних захворювань, зокрема екзем є мазі, лініменти та пасти.

Мазі - належать до числа давніх лікарських форм. Вони широко застосовуються в побуті, на різних виробництвах, у косметиці і медицині з метою захисту шкіри рук і відкритих частин тіла (обличчя, шиї) від впливу органічних розчинників, розчинів кислот, лугів та інших хімічних подразників і алергенів.

У сучасній рецептурі аптек мазі становлять у середньому 10-15%. їх наносять на шкіру, рани, слизові оболонки шляхом намазування, втирання або з допомогою пов'язок. Інколи в порожнини тіла вводять марлеві тампони, просочені маззю, або використовують спеціальні шприци.

Мазі