Фармакологічні властивості

Лікувальні засоби з меліси володіють виpaженими заспокійливими, спазмолітичними і газогінними властивостями. Встановлено, що меліса проявляє легку снодійну дію. Така фармакологічна активність меліси визначається в основному компонентами її ефірної олії. Седативна і спазмолітична дія проявляються при невеликих дозах меліси, а наступне їх підвищення не посилює цих ефектів.

Електрофізіологічними дослідженнями, проведеними E.Holm, встановлено, мішенню дії солук ефірної олії меліси є головний мозок, а саме лімбічна система, яка управляє вегетативними функціями, а також екранує великі півкулі від надто сильних подразників з периферії організму. Ці дані експериментально обгрунтовують терапевтичну ефективність меліси при вегетативній дистонії. R.F.Weiss (1985) робить висновок, що меліса належить до м’яких фітотранквілізаторів.

Д.Йорданов і співавт. (1971) вказують, що мелісаа підвищує апетит, стимулює секрецію травних соків, ліквідує аномалії ферментації.

Настоянка меліси проявляє протективну дію при експериментальній виразці шлунку. При цьому встановлено, що вона має здатність посилювати моторну функцію шлунку, володіє жовчегінними і гемостатичними властивостями.

На піддослідних тваринах встановлено спазмолітичну дію меліси. Її настоянка зменшує напруження гладких м'язів кишечника, проявляє бронхолітичні властивості. Ефірна олія меліси розслаблює викликані катехоламінами спазм гладкої мускулатури трахеї і фазові скорочення повздовжних полосок тонкої кишки морських свинок.

H.Leclerc (1976) повідомив, що меліса проявляє антиаритмічну активність і може успішно застосовуватись при різних видах порушень серцевого ритму, а також при нервовому тремтінні, яке спостерігається, в нічний період. Вона сповільнює дихання, зменшує частоту серцевих скорочень, знижує артеріальний тиск.

Трава меліси володіє в’яжучими гіпоглікемічними і сечогінними властивостями, стимулює менструації.

Меліса проявляє протизапальні, бактеріостатичні і противірусні властивості. K.Okazaki і S.Oshima (1953) провели дослідження протимікробної активності компонентів ефірної олії відносно ряду патогенних грибів і мікобактерій туберкульозу. Найбільш активними виявилися альдегіди (цитраль, цитронелаль), а спирти (гераніол) виявилися менш активними. Протимікробні властивості у ефірної олії меліси виражені сильніше, ніж у ефірних олій інших представників родини губоцвітих, зокрема лаванди і розмарина.

Ефірна олія меліси володіє противірусною активністю відносно вірусів герпесу, хвороби лісу Семілкі, грипу, кору і хвороби Ньокастл. Ще в 1968 p. E.C.Herrmann і L.S.Kucera встановили, що вона зумовлена розмариновою кислотою. Подальші дослідження болгарських вчених (Z. Dimitrova і співавт., 1993) продемонстрували пряму віруліцидну дію фракції екстракту меліси, яка містить кавову, ферулову і розмаринову кислоти, при її експозиції з вірусом простого герпесу типу 1 протягом 3 і 6 годин. Слід відзначити, що противірусна дія пепаратів меліси має малу селективність і вони можуть використовуватися проти міксовірусів вірусів грипу А і В. Нещодавно A.Mazumder і співавт (1997) встановили, що розмаринова кислота блокує зв’язування інтегрази віркса іунодефіциту людини (ВІЛ-1) з ДНК провіруса і очевидно таким чином гальмує її інтеграцію в хромосому клітини.

Саме з розмариновою кислотою у значній мірі пов’язана протизапальна та антиоксидантна дія водно-спиртового екстракту меліси. В дослідах in vitro вона пригнічує процеси ПОЛ в мікросомах мозку, печінки і нирок пацюків, індуковаі Fe2+/цистеїном і вітаміном С/НАДФ (утворення малонового діальдегіду), а також утворення аніонів супероксиду в системі ксантин/ксантиноксидаза. Розмаринова кислота зворотно пригнічує люмінол-залежну хемілюмінесценцію сегментоядерних гранулоцитів людини, індуковану опсонізованим Staph. aureus, опсонізованим зымозаном і форболміристатацетатом, тобто секрецію цими клітинами вільних радикалів кисню і Н2О2. Але при цьому розмаринова кислота не впливає на на міграцію поліморфонуклеарів під впливом хемоатрактантів, їх поглинальну здатність відносно Staph. aureus і на рівень споживання кисню цими клітинами в процесі фагоцитозу. В присутності розмаринової кислоти зменшується інтенсивність гемолізу еритроцитів під впливом перекису водню і поліморфонуклеарів, стимульованих форболміристатацетатом. Вважають, що вона зв’язує вільні радикали кисню в позаклітинному середовищі. Протизапальні і антиоксидантні властивості розмаринової кислоти проявляються і в дослідах in vivo. Введення її кролям після довенної ін’єкції активованоі зімозаном плазми крові попереджує розвиток інтерстіціальтного набряку легень і нагромадження в них поліморфонуклеарів, зменшує гістологічні ознаки запалення в інших органах (але кількість циркулюючих нейтрофілів і тромбоцитів при цьому не зменшується). Очевидно за рахунок антиоксидантної активності розмаринова кислота впливає на процес 5-ліпоксигеназного окислення арахідонової кислоти. В концентраціях 0,01-1 мМ вона є сильним інгібітором синтезу сегментоядерними гранулоцитами периферичної крові людини, стимульованими кальцієвим іонофором A 23187, 5-гідрокси-6,8,11,14-ейкозатетраєнової кислоти і лейкотрієну В4 важливих медіаторів запалення.

Протизапальні властивості розмаринової кислоти пов’язні також з антикомплементарною активністю. Вона пригнічує активність С3-конвертази класичного і конвертази альтернативного шляхів активації комплементу, а також С5-конвертази, і в меншій мірі впливає на зв’язування С1q-компонента. В дослідах in vitro встановлено, що розмаринова кислота пригнічує комплемент-залежний гемоліз еритроцитів барана (в оптимальних концентраціях 5-10 мкМ на 70%), причому її вплив на класичний шлях активації комплементу є значно сильнішим, ніж на альтернативний. У зв’язку з антикомплементаною активністю розмаринова кислота пригнічує на фазі поглинання фагоцитоз кишкової палички сегментоядерними гранулоцитами людини і свині, але безпосередньо на внутрішньоклітинний кілінг мікроорганізмів вона не впливає. Антикомплементарна активність розмаринової кислоти проявляється також in vivo: в дозах 0,316-3,16 мг/кг внутрішньом’язево вона пригнічує розвиток набряку лапи пацюка під впливом отрути кобри, а в дозах 1-100 мг/кг per os гальмує розвиток реакції пасивної анафілаксії у пацюків. В дозі 10 мг/кг внутрішньом’язево розмаринова кислота протидіє процесу активації макрофагів в організмі мишей,