У зв’язку з антикомплементарними властивостями H.Bult і співавт. (1985) та P.W.Peake і співавт. (1991) вважають розмаринову кислоту і екстракт меліси перспективними для лікування ендотоксичного шоку та інших імунопатологічних станів, зумовлених надмірною активацією системи комплементу.

Крім антикомплементарної і антирадикальної активності, в основі протизапальної дії розмаринової кислоти лежить її здатність пригнічувати активність лізосомальних протеаз (еластази, серинових протеаз).

Розмаринова кислота добре всмоктується через шкіру через 4,5 години після вона виявляється в крові, шкірі, м’язевій і кістковій тканині. Через 30 хвилин після довенного ведення пацюкам розмаринова кислота в значних кількостях нагромаджується в тканинах головного мозку, серця, печінки, легень, м’язів, селезінки і кістках. Найвищий її вміст зареєстровано в легенях (він в 13 разів перевищує рівень концентрації в крові), селезінці, серці і печінці. Тому розмаринова кислота розглядається як багатообіцяючий нестероїдний протизапальний засіб для застосування в клініці (W.A.Ritschel і співавт., 1989). В дослідах на тваринах підтверджено її ефективність при місцевому лікуванні експериментального гінгівіту.

Протизапальна і антикомплементарна активність лежать в основі протиалергічної дії розмаринової кислоти.

В експериментах на пацюках Z.W.Zou і співавт. (1993) встановили антитромботичні властивості розмаринової кислоти, які пов’язують з пригніченням агрегації тромбоцитів і підвищенням фібринолітичної активності плазми крові. В дозах 50 і 100 мг/кг вона достовірно пригнічує утворення венозних тромбів (на 41,9% і 54,8% відповідно), агрегацію тромбоцитів, індуковану колагеном (на 30,4% і 46,4%), скорочує еуглобулінолітичний час, не впливаючи на рівень фібриногену в плазмі.

Практичний інтерес для клініцистів становить повідомлення M.Auf'mkolk і співавт., що висушений заморожений екстракт меліси блокує зв’язування з рецепторами тіротропного гормона імуноглобулінів Грейвса IgG, які активують внутрішньосекреторну функцію щитовидної залози (що лежить в основі патогенезу токсичного дифузного зобу хвороби ГрейвсаБазедова). При цьому блокується біологічна активість імуноглобулінів Грейвса, судячи по активності аденілатциклази і вивільненню йодовмісних гормонів щитовидної залози

В дослідах на мишах встановлено, що поліфеноли водного екстракту меліси стимулюють первинну і вторинну гуморальну імунну відповідь на еритроцити барана.

Експериментально підтверджено цитостатичну дію водних екстрактів меліси. В екстракті листя меліси, позбавленому танінів, виявлено дві сполуки (кавову кислоту і неідентифікований глікозид), які пригнічують синтез білка в безклітинній системі. Глікозидний інгібітор здійснює прямий вплив на фактор елонгації EF-2, блокуючи його зв’язування з рибосомами.

Токсикологія та побічна дія

Рослина малотоксична, однак її не слід вживати при гіпотонії.

При вживанні препаратів меліси можливі головокружіння, в’ялість, втома, сонливість, зниження концентрації уваги, нудота, блювота, печія, діарея, запір, свербіння, екзантема, м’язева слабість, судоми. Тому пацієнтам, які лікуються препаратами меліси, слід уникати потенційно небезпечних видів діяльності, які потребують підвищеної уваги, швидкої рухової і психічної реакції (водіння транспортних засобів, управління механізмами).

Клінічне застосування

Екстракти з листя використовуються як ефективний седативний засіб, особливо в геріартричній практиці. Це дає змогу зменшити дозу синтетичних препаратів або взагалі відмовитися від них. Рослину призначають при станах загального нервового збудження, істерії, судинно-вегетативній дистонії, безсонні, мігрені, функціональних болях в серці, тахікардії, порушеннях серцевого ритму і змінах артеріального тиску під впливом емоційних факторів, атеросклерозі, головокружінні і шумі у вухах, болючих менструаціях, післяпологовій слабості.

Лікувальні засоби з меліси призначають також для підвищення апетиту, при порушеннях травлення, болях в епігастрії, неврозах шлунку, гастритах, колітах, метеоризмі, астмі, невралгіях. Д.Йорданов і співавт. (1971) описують позитивний вплив цієї рослини при деяких функціональних розладах травної системи. При геморої рекомендують клізми з соком меліси. Настій листя меліси, зібраного перед цвітінням, використовують як сечогінний засіб.

Зовнішньо мелісу призначають для ванн і компресів при алергічних дерматозах, фурункульозі, а також в косметиці. В стоматологічній практиці її використовують для полоскання ротової порожнини при гінгівітах.

В медицині застосовуються мелісова вода, ефірна олія меліси і мелісовий спирт. Мелісовий спирт призначають зовнішньо для втирань при невралгіях, головних болях, мігрені, а також ввечері перед сном при безсонні. В німецикій медицині популярним засобом є складний мелісовий спирт (або «кармелітський дух»), який, крім ефірної олії меліси, містить мускатну, коричну і гвоздичну олії. Його вживають по 10-20 крапель на воді.

Листя меліси самостійно застосовується рідко, частіше його використовують в сумішах з м'ятою, ромашкою, кмином, гісопом, валеріаною, лавандою, глодом та іншими лікарськими рослинами. Сухе листя меліси використовують для ароматизації чаїв. До складу лікувально-профілактичного харчового раціону включають салати з молодого листя рослини. Листя меліси в свіжому або сушеному вигляді використовують як пряну приправу в кулінарії (до супів, грибів, рибних і м’ясних страв, при консервуванні овчів) і в лікерно-горілчаній промисловості. В Данії мелісу використовують для консервування м’яса.

Ефірна олія меліси входить до складу бальзаму і лініменту «Санітас» (разом з метилсаліцилатом, терпентинною олією очищеною, евкаліптовою олією і камфорою), які володіють заспокійливою дією.

Меліса є цінним медоносом, під час цвітіння дає багато нектару.

Лікувальні засоби

Алталекс (Altalex, Lek, Словенія) краплі, що є 2,5% сумішшю ефірних олій меліси, перцевої м’яти, фенхелю, гвоздики, чебрецю, соснової хвої, анісу, шалфею, кориці і лаванди в розчині етанолу. Випускається