У науковій медицині плоди горобини рекомендують як профілактич-ний і лікувальний засіб при гіпо- і авітамінозах. Ці плоди входять до складу вітамінних зборів.

Стиглі ягоди горобини звичайної вживають як високовітамінний, сечогінний та послаблювальний засіб (особливо для дітей), а також для лікування атеросклерозу, гіпертонічної та нирковокам'яної хвороб. [5]

Глід колючий (Crataegus oxyacantha L.)

Російська назва — боярьішник колючий.

Кутова рослина або невелике дерево з родини розових; з колючими червонувато-коричневими гілками. Колючки короткі (до 2 см завдовж-ки), гострі, міцні. Листки чергові, обернено-яйцеподібні, зверху темно-зелені, блискучі, зісподу світлі, з восковим нальотом, лопаті їх надрізано-пилчасті. Суцвіття щиткоподібні, з 3—5 гілочок, що містять по 10-18 квіток. Плід криваво-червоний, ягодоподібний, з борошнистим м'яку шем. діаметром 8—10 мм, з 3^4 кісточками. Цвіте у травні—липні, плодоносить у серпні. Для виготовлення ліків використовують квітки і достиглі плоди гло-ду без плодоніжок. Слід зауважити, що існує 39 різних видів глоду, але найкраще вивчений глід колючий, або звичайний.

Квітки збирають на початку цвітіння, у травні-червні, зриваючи цілі суцвіття, коли частина їх ще не розкрилась. Сушать квітки у затінку. Плоди збирають у вересні-жовтні, тобто у період їх повного достиган-ня. ' -

У квітках містяться флавонові глікозиди кверцетин і кверцитрин, ефірна олія (де 0,75 %), органічні і ненасичені жирні кислоти (урсоло-ва, олеїнова, кофейна, хлорогенова), аскорбінова кислота і ретинол, са-поніни, кратегусова кислота, солі магнію та алюмінію, натрій, калій, кальцій, хлориди, карбонати, сульфати, дубильні речовини.

Препарати глоду колючого застосовують у народній медицині ще з давнини. Плоди і квітки використовують у багатьох країнах як пере-вірений досвідом народної медицини засіб при серцевих захворюваннях, безсонні, запамороченні, ядусі.

Хоч препарати глоду мають кардіотонічну дію, вони не належать за своїми фармакологічними властивостями ні до групи дигіталісних (представником якої є наперстянка), ні до групи дигіталоїдів (пред-ставник— конвалія). Результатами дослідів на ізольованому серці гвінейських свинок підтверджено, що глід посилює кровообіг у вінцевих судинах і таким чином посилює транспорт діючих чинників до серцевого м'яза. Доведено, що крім виразної спазмолітичної дії препарати глоду у малих дозах мають позитивну інотропну та хронотропну дію, зате ве-ликі дози можуть викликати зворотний вплив. Відмічено, що введення карденолідів і препаратів глоду викликає потенціюючу позитивну іно-тррпну дію, тобто виникає додаткове наповнення вінцевих судин (СЯ. Соколов, І. П.Замотаєв, 1985). Після парентерального введення їх активізується кровообіг у м'язах і послаблюється — в шкірі, і таким чином зменшується тиск у периферичних артеріях. -

У дослідах на собаках доведено, що під впливом препаратів глоду приплив крові через вінцеві судини збільшується майже на 80 % при од-ночасному сповільненні пульсу. Слід зауважити, що спазмолітична дія цих препаратів на вінцеві судини зумовлена наявністю у рослині фла-воноїдних сполук, чим ця дія відрізняється від ефекту, наприклад, атропіну.

В експерименті на ізольованому штучно спазмованому відрізку кишки виявлено протиспазматичний вплив флавоноїдів на м'язо-вий шар.

У разі застосування препаратів глоду значно знижується підвище-ний артеріальний тиск, що в свою чергу запобігає набряку легень (штучно викликаний введенням адреналіну набряк легень у щурів швидко зникав під впливом цих препаратів). Введення екстракту глоду у сонну артерію піддослідної тварини значно посилювало кровообіг у судинах головного мозку. При цьому встановлено лише незначне зни-ження артеріального тиску, водночас після тривалого введення екстрак-ту наявні в ньому флавоноїди обумовлювали зменшення ламкості ка-пілярних судин та збільшення діурезу. У дослідах на мишах доведено, що галенові препарати глоду мають заспокійливі властивості та наближа-ються по своїй силі до препаратів валеріани. Найефективніші спиртові екстракти із свіжої сировини, тоді як водні малоефективні. [10]

Яблуня лісова, кислиця (Malus silvestris L.)

Російська назва — яблоня лесная, дикая.

Дерево з родини розоцвітих; росте в лісах, рідше в садках. Плоди дозрівають у вересні-жовтні.

Свіжі плоди містять цукристі речовини (до 1 %) — фруктозу, глю-козу, сахарозу; органічні кислоти (до 2,42 %)—яблучну, лимонну, винну, хлорогенову й арабінову; пектинові, дубильні та барвні речовини, мінералми солі, органічні сполуки заліза й фосфору, каротин, вітаміни групи В, аскорбінову кислоту та ефірну олію. До складу ефірної олії входять оцтовий альдегід та складні ефіри амілового спирту з мураши-ною, оцтовою, капроновою і каприловою кислотами. Шкуринка плодів містять флавоноїди.

З лікувальною метою використовують плоди.

Плоди лісових кислиць запобігають утворенню в організмі надлишків сечової кислоти, тому їх вживають од усіх захворювань, які пов'язані з накопиченням солей сечової кислоти.

Для лікування від атеросклерозу, хронічних гепатиту, гепатохоле-циститу, пієлонефриту, циститу, нирковокам'яної хвороби й подагри ви-користовують плоди кислиць, сік з них або відвар 2—3 неочищених порізаних плодів в 1 л води (кип'ятять 10—15 хв, додають лимон і цу-кор). Яблучний відвар п'ють теплим по 2і—3 чашки на день. Лікування тривале. [20]

2.2. ЛР і ЛРС, які вміщують калій.

Калина звичайна (Viburnum epulus L.)

Російська назва — калина обыкновенная.

Гарна калина о будь-якій порі року! Корисна. І хоч кажуть, що не «бути калині малиною», та в Сибіру, де калина часто зустрічається й добре плодоносить, а іншої ягоди мало, вона інколи залишається основ-ною природною споживою.

Росте калина по лісах і чагарниках помірної зони колишнього СРСР, зокрема повсюди в Україні, Сибіру, а також на Кавказі, у Західній Європі, Японії, Монголії та в помірній зоні Північної Америки. Калина здавна відома нашому народу, оспівана в багатьох старовинних піснях. Любили й люблять її люди не тільки за красу, а ще й за те, що вона має неабиякі цілющі властивості, завдяки чому її плодами