3.5. ЛРС і ЛР, що віщують цинк.

Фіалка триколірна (Viola tricoioris L.)

Російська назва — фиалка трехцветная.

Ця невеличка однорічна, рослина росте як звичайний бур'ян у посівах, здебільшого серед озимини. * Але трапляється й на узліссях, побіля доріг, у ровах. Стебло її заввишки 10—15 см, гіллясте, з ребри-стою поверхнею. Листки дрібні, ланцетоподібні. П'ятипелюсткова квіткова чашечка забарвлена білим, жовтим та фіолетово-синім кольо-рами. На парових полях можна побачити так звану польову фіалку — тільки з білими та жовтими пелюстками, яка, однак, у народній меди-цині використовується, як і триколірна, бо хімічний склад і морфологічні ознаки їх майже однакові.

Фіалку триколірну в Україні звуть ще брат-і-сестра, братчики, зо-зульки, іван-та-марія, сирітки тощо. Як лікарська рослина відома вона у народній медицині з глибокої давнини.

Для лікування використовують всю наземну частину фіалки, цю містить рутин, сапоніни, виннокам'яну та саліцилову кислоти, каротин, аскорбінову кислоту. Найчастіше фіалку вживають всередину при хронічних захворюваннях шкіри, авітамінозах, мляво гранулюючих ра-нах, трофічних виразках, ревматичному артриті, подагрі. Здавна відома вона і як стимулятор розвитку дитячого організму, як засіб запобігання цинзі.

У німецькій народній медицині настій фіалки (10—20 г трави на 1 склянку окропу) дають тричі на день хворим із запаленням дихальних шляхів, а також при коклюші, закрепі, запаленні сечового міхура, арте-ріосклерозі та ревматизмі.

Цю рослину в суміші з іншими застосовують для лікування Лускатого лишаю (псоріазу). Настоюють в 1 склянці окропу 1 столову ложку суміші трави фіалки триколірної, золототисячника звичайного (по 20 г), трави рутки лікарської, пагінців пасльону солодко-гіркого, листків ко-питняку та трави багна болотного (по 10 г). Вживають за 3 прийоми.

Фіалку триколірну заготовляють під час цвітіння, зрізуючи Стебло на невеликій висоті вія поверхні землі. Сушать її у приміщеннях з достатньою вентиляцією надворі в затінку, зберігають у щільно закритих паперових коробках. Зберігати фіалку довго (кілька років) не слід, бо яри цьому втрачається цінність її як вітамінного препарату. [8]

4. ЛРС і ЛР, що вміщують ультрамікроелементи.

4.1. ЛРС і ЛР, що вміщують бром.

Грицики звичайні (пастушья, сумка) — Capsella bursa-pastoris (L.) Medik.

З лікувальною метою насіння грициків використовували вже лікарі стародавньої Греції і Риму. В середні віки в усіх країнах Європи застосовувалися як кровоспинний засіб. Пізніше грицики забули. Вдруге ними зацікавились під час першої світової війни. Причиною послужила нестача кровоспинних засобів: маткових ріжок і канадського жовтокореня.

Грицики звичайні — однорічна трав'яниста рослина з родини хрестоцвітих [(Brassicaceae (Cruciferae) ]. Стебло темно-зелене, просте або галузисте, заввишки 20—40 см, з прикореневою розет-кою, дрібними стебловими листками і верхівковою китицею непо-казних квіток. Плоди дуже-характерні — обернено-трикутно-сер-цеподібні стручечки.

Росте повсюдно як бур'ян на полях, серед посівів, на городах та засмічених місцях.

Хімічний склад трави вивчено недостатньо. Виявлено речовини, які містять сірку, роданід, холін, ацетилхолін, тирамін, органічні кислоти, дубильні речовини, глікозид діомін, алкалоїди, сапоніни, мікроелементи, вітаміни СІК. Листки містять вітаміни С, К, D і В2, каротин, лимонну та яблучну кислоти, солі кальцію і фосфору, дубильні речовини. З них готують салати.

У науковій медицині використовують надземну частину, яку рекомендують проти різноманітних кровотеч (легеневих, ниркових, носових, шлунково-кишкових і маткових). Препарати грициків посилюють перистальтику кишечника, рекомендуються при про-студах, хворобах печінки і нирок, сечового міхура, при порушенні обміну речовин, ревматизмі.

У народній медицині грицики використовують як кровоспин-ний засіб, при блюванні у вагітних жінок, гіпертонічній хворобі, катарі та виразках шлунка, запаленнях і піску в сечовому міхурі, простуді, геморої, жовчних каменях, нетриманні сечі, дизентерії. Сік із свіжої рослини п'ють при ревматизмі та поносах. Зовніш-ньо — для промивання ран і компресів. У ветеринарній практиці — при кривавих поносах у великої рогатої худоби.

За один вегетаційний період грицики можуть дати 2—3(4) покоління, які утворюють до 70 тис. дуже дрібних насінин, що проростають після певного спокою. Дуже добре розмножуються. Насіння висівають рано навесні з міжряддями 20 см. Кілька разів за вегетаційний період проводять розпушення і прополювання. Траву збирають під час цвітіння і сушать на відкритому по-вітрі. [5]

4.2. ЛРС і ЛР, що вміщують аргентум.

Кріп запашний (Anethum graveolens L.)

Російська назва укроп пахучий.

Однорічна трав'яниста рослина близько 1 м заввишки, із тонким стержневим коренем. Стебло з тонкими борознами, пряме, гіллясте. Ли-стки пірчасті, з ниткоподібними дольками. Суцвіття — складний зонтик із 30—50 променями майже однакової довжини. Квітки двостатеві, дрібні; пелюстки жовті. Цвіте кріп в червні-липні. Плоди сплюснуті, складаються з двох півнасінинок, широкоеліптичні, достигають у липні-серпні.

Для лікарської сировини беруть цілком достиглі висушені плоди кропу, то в побуті називають насінням. Вони сірувато-коричневого ко-льору, бокові ребра їх світло-жовті; запах своєрідний, духмяний, на смак плоди солодкуваті, пряні, дещо пекучі.

Всі частини рослини містять .ефірну олію, до складу, якої входять терпени— карвон, феландрен, дилапіон, лимонен, а також флавонол кетоферол. В наземній частині є до 1,5 % ефірної олії, до 150 мг % аскор-бінової кислвти, каротин, тіамін, рибофлавін, нікотинова кислота, флаво-ноїди— кверцетин, ізорамкетин, кемпферол, солі калію, кальцію, фос-фяру та заліза; плоди містять 4—6 % ефірної олії, до 20 % жирної олії, 14-15 % білків.

Хоч кріп називають аптечним, у науковій медицині його використовують мало. Настій Плодів кропу запашного застосовують як вітрогінний і відхаркувальний засіб. Із плодів кропу одержують суму речовин («анетин»), яку рекомендують як засіб від спазмів гладеньких м'язів Кишок та вінцевих судин, тобто при хворобах органів черевної порожнини й хронічній коронарній недостатності. Листки кропу використовують при гіпохромній анемії, оскільки вони містять велику кількість аскорбінової кислоти, каротину й