Найчастіше гарбузовий м'якуш вживають у вигляді каш з пшона рису та манної крупи на молоці з додаванням цукру за смаком.

М. І. Соломченко (1968). встановив активну сечогінну дію відвару черенків гарбуза: 1—3 подрібнених черенки (15—20 г) кип'ятити 15 хв у 2 склянках юди і вживати протягом дня. Дія відвару посилюється, якщо додати до нього 1—2 частини трави горицвіту. Відвар суміші че-ренків гарбуза з омелою знижує кров'яний тиск. На основі клінічних спостережень доведено, що відвар черенків гарбуза — досить ефектив-ний сечогінний засіб при ниркових та серцевих захворюваннях із набря-ками, а також при гіпертонічній хворобі та порушенні обміну речовин. [17]

2.4. ЛР, що вміщують Nа+.

Суниці лісові і (FragarJa vesca L.)

Російська назва — земляника лесная..

Багаторічна трав'яниста рослина з бурим кореневищем та сланкими довгими пагонами, що вкорінюються у вузлах. Листки трійчасті, на довгих опушених черешках, зверху майже голі. Квітки білі, в щитковому суцвітті. Плоди —-червоні, іноді довгасті ягоди.

Ростуть суниці на узліссях, в освітлених лісах, на лісових вирубках, серед чагарників.

Листки зривають до їх в'янення, перед початком або під час цвітіння суниць, не порушуючи росту самої рослини. Листки мають бути чистими, непошкодженими, зеленими. Іноді їх зривають з уже висушеної рослини. Сушать на вільному повітрі у затінку або у приміщенні, що добре провітрюється, і на горищах, під залізним дахом. Розстилають тонким шаром.

Листки суниць містять дубильні речовини, аскорбінову кислоту (250—280 мг%), сліди алкалоїдів, ефірну о'лію. В плодах (ягодах) є цу-кор (6—9,5 .%), значна кількість фолієвої кислоти, лимонна, яблучна, саліцилова і фосфорна кислоти, антоціани, пектинові речовини, аскорбінова кислота (20—50 мг%), каротин (0,3—0,5 мг%), ефірна олія, сліди тіаміну/кверцетин і кверцитрин, марганець. У насінні та яго-дах багато заліза (Н. Г. Ковальова, 1971).

Суниці застосовували з лікувальною метою ще в глибоку давнину. Ця рослина і зараз популярна в народній медицині різних країн.

В експерименті на тваринах виявлено, що при внутрішньовенному введенні Настій листків суниць дещо знижує артеріальний тиск, сповіль-нює ритм і збільшує амплітуду серцевих скорочень, розширює перифе-ричні судини, підсилює скорочення м'язів матки, є діуретичним засобом.

Препарати кореневищ та коренів суниць мають в'яжучі, кро-воспинні, сечогінні та жовчогінні властивості. Такі ж властивості мають і екстракти з листків, крім того, вони діють антисептично, знеболююче, ранозагоювально та збільшують потовиділення.

Настої ягід і листків суниць використовують при подагрі, каменях у нирках і печінці, при цинзі та інших авітамінозах, а також при матко-вих кровотечах. Свіжий сік добре вживати натще по 4—6 столових ло-жок при сечокам'яній, жовчнокам'яній хворобах. Крім того, свіжі ягоди суниць і настій сушених ягід вживають при нирковокам'яній хворобі (як слабкий сечогінний засіб), при коліті і гастриті (як протизапальний засіб), а також яри гіпохромній анемії (Н. Т. Ковальова, 1971).

Вважають, що плоди суниць здатні розчиняти і виводити печінкові й ниркові камені і запобігають утворенню нових. Літературні джерел» свідчать, що відомий шведський ботанік Карл Лінией вилікувався від подагри, вживаючи у великих кількостях ягоди суниць (В. П. Махлаюк, 1967).

У німецькій народній медицині використовують висушені листки суниць (3 г листків заварюють 400 мл окропу, вживають цей чай протягом * дня невеликими порціями) при жовчнокам'яній хворобі, хворобах се-лезінки, гастриті, бронхіальній астмі, неврастенії та безсонні, при гемороїдальних кровотечах (для лікувальних клізм), при мокнучих і крово-точивих ранах (для компресів), а також при гнійному запаленні рото-вої порожнини, горла та неприємному запахові з рота. Крім того, ці настої вживають при поносі, гепатиті, профузному потовиділенні, . набряках та шкірних висипах.

Вітчизняною народною медициною суниці широко використовуються для поліпшення апетиту і травлення, як протизапальний, ранозагоювальний і знеболювальний засіб, а також при подагрі, ниркових і печінкових каменях. Відвар листків застосовують при ядусі, маткових кровотечах, виразковій хворобі шлунка, гастриті, занепаді сил, недокрів'ї, артеріальній гіпертензії, склерозі, захворюваннях серця тощо. В сумішах з іншими рослинами суниці вживають при ішіасі, невралгіях, ревматизмі, при запальних процесах жовчо- та сечовивідних органів, сечокам'яній та жовчнокам'яній хворобах, нефриті і навіть дизентерії. [19]

Малина звичайна (Rubus Maeus L.)

Російська назва:— малина обыкновенная.

Це багаторічний гіллястий кущ із родини розових. Зустрічається в дикому стані й культивується у садах. Стебла в дикорослої й культурної малини вкриті колючками або щетинками, які в дикої малини білуваті, а в культурної — червонуваті. Листки згори темно-зелені, знизу — білу-ваті від волосків, що вкривають їх. Квітки зеленувато-білі. Плоди— дрібні кістянки, що зрослися в складний плід майже овальної форми, схожий на плід ожини.

Садову малину вирощують повсюди. Дика малина росте в лісах, між чагарниками. Район поширення — майже вся територія колишнього СРСР.

Плоди сушать негайно після збирання (зіпсовані плоди відкидають), розкладаючи тонким шаром на овочевих сушарках (температура 50— 60 °С). Зберігати сушені плоди треба в сухому місці, стежачи, щоб вони не збивались у грудочки.

Плоди малини містять близько 11 % цукристих сполук (глюкозу, фруктозу, левульозу, цукрову декстрозу), 1—2 % органічних кислот (переважно лимонну, яблучну, а також саліцилову, винну, мурашину), ефірну олію, до 0,3 % дубильних речовин, слиз, барвні речовини; пектинові сполуки, флавоноїди, каротин, тіамін, рибофлавін, до 93 мг% аскорбінової кислоти, солі калію й міді- В листках знайдено до 300 мг% аскорбінової кислоти, дубильні речовини й фітонциди.

Плоди садової та дикоростучої малини мають досить високі харчові, смакові й дієтичні