З листків можна робити сурогат чаю. У народній медицині багатьох країн плоди вживають як жарознижувальний і потогінний засіб, од цин-ги, для підсилення апетиту, як тонізуючий, знеболювальний засіб (при болю у шлунку), при грипі, гарячці, мігрені, екземі й навіть при сп'янінні. Корені застосовують від малярії і як кровоспинний засіб при геморої; настій з квіток — для обмивання обличчя із вуграми, від укусів змій, для примочок від запальних процесів очей та бешихового запален-ня; гілки — проти кашлю, од ядухи; листки — як в'яжучий і протизапа-льний чинник у разі * гастриту й ентериту, при хворобах дихальних шляхів, маткових кровотечах, висипках, фурункулах, лишаї, для поло-скання при агіні. Народна косметика рекомендує відвар листків з пота-шем для фарбування волосся в чорний колір. Плоди малини доволі ефективні при лікуванні грипу, несправжнього крупу, простудних за-хворювань дихальних шляхів, хронічного ревматизму та кору (щоб спричинити висип). У цьому випадку вживають відвар плодів малини з медом.

Застосовують й у випадку простуди: в перший день п'ють по 2—

3 склянки на ніч малинового чаю із 4 столових ложок плодів сухої малини на 2 склянки окропу (настоюють 20 хв, проціджують), а як потогінний засіб на ніч вживають 2—3 склянки чаю із малиновим варенням (2 ложки на 1 склянку окропу). [23]

Верес звичайний (Calluna vulgaris L.)

Російська назва—вереск обьїкновенньш.

Вічнозелений дуже гіллястий невеличкий кущик з дрібними листка-ми, що розміщені східчасто в чотири ряди. Квітки дрібні, лілові або ділово-рожеві, на коротких квітконіжках, вгорі зібрані в однобічну кити-цю. Цвіте у серпні-вересні. Росте у лісах, на піщаних узгір'ях та на га-лявинах. Поширений у північній і середній смугах європейської частини колишнього СРСР (переважно в нечорноземних районах) та в Західно-му Сибіру.

Лікувальну дію мають квітки під час цвітіння. Збирають вкриті ли-стками гілки із квітками й сушать. Хімічний склад — близько 7 % дуби-льних речовин, мінеральні солі, кремнеземова кислота, цукри, флавонові глікозиди, барвні речовини, гіркий глікозид ериколін, що розпадається на глюкозу та пахучий ерицинол, алкалоїд ерикодинін, ензим арбутаза, лимонна кислота, сапонін. У листках виявлено 0,6—0,7 мг арбутину.

Впливає сечогінно, потогінно та в'яжуче, дезинфікує сечовивідні шляхи. Сечогінна дія рослини залежить від наявності флавоноїдних сполук, антибактеріальну дію зумовлюють арбутинові речовини, які в лужному середовищі гідролізуються й вивільнюють гідрохінон. Вважа-ють, що в квітках вересу міститься сума активних речовин (ще не вив-чені), які підсилюють антимікробну дію препаратів, виготовлених із рос-лини. Ліки з наземної частини вересу збуджують видільну функцію шлункових залоз (гіркі сполуки), діють протизапально, а також як легкий в'яжучий засіб (дубильні речовини). При вживанні великих доз відвару вересу порушується функція центральної нервової системи.

У науковій медицині використовують настій трави вересу як сечо-гінний та антисептичний засіб при приступах ниркових кольок і проста-титі. Водний настій трави вересу використовують для лікування нирко-вокам'яної хвороби, запалення ниркових мисок, ниркових кольок, хро-нічного циститу та сольового діатезу, а також захворювань печінки і жовчних шляхів.

У народній медицині, крім лікування урологічних захворювань, ре-комендують вживати настій трави вересу при подагрі й ревматизмі, роз-ладі нервової системи. Застосовують траву вересу в суміші з іншими рослинами при хронічному міокардиті. Зовні використовують у вигляді квмпресів на рани, що довго не гояться, та для ванн при висипках і ра-нах на тілі.

Гілки із квітками вересу настоюють протягом 10 хв. П'ють по 2 склянки на день ковтками, настій корисний для хворих на гастрит з підвищеною кислотністю шлункового соку. Як заспокійливий засіб настій дають від безсоння, найкраще вживати суміш вересу — 20 г, тра-ви кропиви собачої або сухоцвіту болотяного — 15 г, валеріанового ко-реня — 10 г 1 столову ложку суміші заливають 2 склянками окропу й напарюють цілу ніч. П'ють при неврастенії по 4—5 ковтків, 4 склянки на добу При безсонні беруть 2 повні столові ложки суміші (трави вере-су — 20 г, листків меліси — 20 г та кореня валеріани - 40 г) на 1 склянку окропу, настоюють 15 хв. Випивають ковтками впродовж дня.

Хворим на ендокардит, перикардит, міокардит, мітральний стеноз рекомендують 2 чайні ложки суміші квіток вересу, квіток терну, квіток глоду колючого, трави кропиви собачої, трави деревію, коренів любист-ку (порівну) варити 20 хв в 200 мл води, випити ковтками протягом дня. Сечогінно діє суміш трави вересу, трави остудника голого, квіток лаванди, кореневищ аїру тростинного й листків шавлії (порівну): 1 сто-лаву ложку суміші залити 1 склянкою окропу, напарити 10 хв. Вживати по 2 склянки на день. [21]

2.5. ЛРС і ЛР, що вміщують сполуки Fe.

Цмин пісковий (Helichrysum arenarium L.)

Російські назви — цмин песчаньій, бессмертник песчаньїй.

Рослина з родини складноцвітих, трав'яниста. Росте на піщаних грунтах — у соснових лісах, серед узлісь та лісових галявин, на сухих схилах. Стебла до 40 см заввишки, поодинокі або групові. Листки, як і стебла, вкриті білим пухом, видовжено-еліптичні; нижні звужені в чере-шок. Квітки в невеличких кулеподібних кошичках, зібрані на верхівці в густе суцвіття у вигляді щитка. Кошички оперезані гладень-Ч й блискучими лимонно-жовтими або оранжевими листочками. Квітки дкостатеві, з