З лікувальною метою використовують кошички квіток, коли вони добре розвинулись! те «є зовсім розпустилися. Зривають їх або зрізу-ють із стеблом завдовжки 1—2 см. Сушать у затінку на вільному повітрі, в провітрюваних приміщеннях або на горищі. Правильно вису-шені кошики зберігають своє забарвлення. Не можна сушити їх у дуже жаркому приміщенні й безгосередньо під залізним дахом, оскільки за цих умов кошички дуже розпускаються, обсипаються та псуються. Ви-сушена рослина не має запаху.

Зберігають сировину в сухому затемненому приміщенні.

Квітки цмину містять флавонові глікозиди, стероїдні сполуки, барвні речовини, жирні кислоти.спирт інозит та ефірну олію. З флаво-нових глікозидів виділені саліпурпозид, що при гідролізі розкладається на аглікон анрингенін та глюкозу, ізосаліпурпозид, апігенін, диглікозиди карингенін та кемпферол. До складу ефірної олії входять крезол, вільні кислоти, зокрема капронова. Стебла й листки цмину піскового містять ефщну олію, дубильні речовини, аскорбінову кислоту, філохінони.

Фітохімічні дослідження дали змогу дещо поглибити відомості про дію флавонових фракцій цмину, які є головним чинником цієї рослини. Вивчення фармакологічних властивостей флавонових сполук та ек-страктів квіток цмину свідчить про їхню протиспазматичну дно на гла-денькі м'язи кишок, жовчного міхура та кровоносних судин навіть у ма-лих дозах. Під їхнім впливом збільшується відтік жовчі до дванадцяти-палої кишки та знижується артеріальний тиск. Слід завважити, що найактивніше діють на організм спиртовий екстракт і настойка цмину. Водні настої й відвари менш ефективні, оскільки флавонові сполуки сла-бо розчиняються у воді й пероральне вживання їх не забезпечує всмоктування достатньої кількості діючих речовин. Крім жовчогінної дії, препарати цмину мають здатність активізувати жошчотворну функцію печінки, але ця дія втричі слабша порівняно з дією дехоліну.

Рослина містить значну кількість гіркот, які активізують виділення шлункового соку. Встановлено слабку протизапальну та протигістамінну дію цмину. Сечогінні властивості рослини досить інтенсивно виявля-ються при внутрішньовенному введенні тваринам її водного настою. [14]

Синюха блакитна (Polemonium caeruleum L.)

Російська назва — синюха голубая.

Багаторічна трав'яниста рослина з родини синюхових. Росте на лісових галявинах, вологих місцях, по берегах річок та серед ча-гарників. Поширена у європейській частині СНД, на Кавказі, в Сибіру.

Кореневище синюхи блакитної товсте, до 3 см у поперечнику, ко-ротке— не більше як 5 см, повзке, з тонкими мочкуватими корінцями. Стебла здебільшого одиночні, прості, прямостоячі, заввишки до 120 см, рівномірно зарослі листками. Листки чергові, непарнопірчасті, з численними довгасто-яйцевидними листочками із загостреними кінчика-ми. Квітки сині або сйньо-лілові чи блакитні/зібрані у верхівкову ви-довжену або китицеподібну волоть. Плоди—кулясті коробочки, , які легко тріскаються.

З лікувальною метою використовують корені й траву. Найкраще збирати корені в серпні вересні — під час в'янення наземних частин рослин. Корені викопують, коротко обрізають і хутко миють холодною водою. Сушити їх треба на повітрі або в добре провітрюваному приміщенні.

Корені рослини містять різноманітні Сапоніни (до 30 %), органічні кислоти, ефірну олію й жири.

Препарати синюхи призначають при різних психічних та нервових захворюваннях. Клінічними дослідженнями встановлено, що синюха блакитна як заспокійливий засіб у 8—10 разів ефективніша від валеріани й кропиви собачої.

Активні речовини кореня синюхи блакитної справляють доволі сильний відхаркувальний вплив. Цей корінь не поступається перед за-кордонними сенегою та іпекакуаною або навіть більш цінний.

Синюху-блакитну разом із сухоцвітом болотяним 1952 р. запро-ваджено в клінічну практику для лікування виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки. При вживанні відварів цих рослин у хворих зникає симптом ніші, зменшуються диспепсичні явища, поліпшується загальний стан, збільшується маса тіла. При атеросклерозі три терпенові сапоніни знижують кількість холестерину в крові.

Для лікування хвороб дихальних шляхів, особливо хронічних, най-частіше використовують екстракт коренів синюхи блакитної, який най-краще діє при вживанні його безпосередньо перед приступом кашлю (як відхаркувальний, болетамувальний та заспокійливий засіб).

При виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки за півго-дини перед їдою п'ють відвар сухоцвіту болотяного (10 г сухоцвіту на. 200 мл води) по 1 столовій ложці 3 рази на день, а через 2 год, вже споживши їжу, п'ють відвар коренів синюхи блакитної (6 г на 200 мл води)—також по 1 столовій ложці 3 рази на день. Курс лікування—3 тяж.

У народиій медицині синюху блакитну застосовують, для. лікування тих самих хвороб у вигляді відварів, простих або згущених (замість ек-стракту), коренів або трави цієї рослини.

Як відхаркувальний і заспокійливий засіб настій або відвар 1 чай-ної ложки кореня на 1 склянці води вживають по 1 столовій ложці 3— 5 разів на день через 2 год після їди. [7]

3. ЛРС і ЛР, що вміщують мікроелементи.

3.1. ЛРС і ЛР, що вміщують І2.

Бузина чорна (Sambucus nigra)

Російська назва — бузина черная.

Кущ або невисоке дерево із сірою корою. Належить до родини жи-молостевих. Листки супротивні, непарнопірчасті, з 5—7 продовгувато-еліптичними загостреними листками. Квітки жовтувато-білі, пахучі, зібрані в багатоквіткові рівні щитки. Цвіте у травні червні. Плоди — ягодоподібні, чорно-фіолетові, достигають у червні — серпні. Росте бузина в заростях, ровах, біля жител, на узліссях.

3 лікувальною метою використовують квітки, кору та плоди. Квітки збирають у період повного розвитку» на . початку червня, зрізуючи цілком суцвіття. Сушать квітки на повітрі в затінку, потім відділяють їх од щитків.

Кору знімають ранньою весною — перед сокогоном, пледи — під час повної стиглості (у серпні-вересні) і сушать у печі або в добре про-вітрюваному приміщенні. У квітках бузини виявлено флавоновий гліко-зид рутин, дубильні речовини, холін, до 9 % мінеральних солей, ор-ганічні кислоти, пентозани, 0,32 % леткої олії, до якої