У плодах бузини є лимонна й органічні кислоти (винна, оцтова, ва-леріанова), 3 % дубильних речовин, цукри, сліди леткої олії, подібної за складом до тієї, що міститься в квітках, амінокислота тирозин, міне-ральні солі, що містять йод, антоціановий глікозид, що гідролізується де глюкози й аглікону самбуцину, ретинол і аскорбінова кислота.

Препарати бузини використовують у науковій та народній меди-цині; настої та відвари квіток — для лікування гострого та хронічного циститу, пієлонефриту, а ще частіше — у разі захворювання дихальних шляхів, зокрема при бронхоектатичній хворобі. Суцвіття бузини засто-совують як потогінний засіб. Препарати кори досить ефективні при ліку-ванні хронічної ниркової недостатності. Вважають, що найактивніше діє водний екстракт коренів бузини, оскільки він значно збільшує діурез і знижує відносну густину сечі. У великій дозі кора і корені бузини діють проносно. Плоди бузини мають виражені сечогінні, а більше — послаблювальні властивості.

Останнім часом в експериментах на тваринах встановлено, що вжиті всередину препарати квіток, кори та листків бузини викликають запізнілі реакції на больові подразники. Перевіркою цього тесту на білих мишах доведено, що наркотична дія таких препаратів у 160 разів слабша від такої морфіну, тому ці препарати практично можна застосо-вувати у клініці. Настої квіток та кори бузини чорної, застосовувані при стоматологічних захворюваннях, дали добрий аналгетичний ефект, а 60 % хворих, яким замість цих настоїв давали плацебо, знеболюючого ефекту не відчули. Подібні досліди проводилися для втамування болю при мігрені, радикуліті, запаленні трійчастого нерва. Отже, сума діючих речовин бузини має аналгетичні властивості без наркотичного впливу.

Настої із висушених листків бузини мають менш виражену діуретичну та потогінну дію, ніж коренів та кори, проте хворі легше переносять їх (у листків кращий смак і запах). У науковій медицині настій квіток бузини застосовують як потогінний засіб при простудних захворюваннях, грипі, бронхіті, ларингіті, болю у нирках і сечовому міхурі та при невралгії. Квітки неодмінно входять до складу потогінних, пом’якшувальних та послаблю вальних зборів. [7]

3.2. ЛРС і ЛС, що вміщують кобальт.

Глечики жовті (Nuphar lutea L.)

Російська назва .— кубышка желтая.

Багаторічна трав'яниста водяна рослина з повзучим кореневищем, що сягає 3—4 м, з плаваючими листками. Вони великі, серцевидно-ова-льної форми, з довгими черешками. Квітки великі, жовтого кольору, по-одинокі, з п'ятьма жовтими, зісподу зеленими чашолистками й числен-ними жовтими пелюстками. Плоди схожі на глечики, гладенькі, дещо ослизнеш при дозріванні.

Рослина поширена по всій території нашої країни. Росте в стоячих із повільним відтоком водах — в озерах, ставках, річках тощо.

Для виготовлення ліків використовують кореневища з корінцями, листки й квітки. Кореневища збирають восени, листки і квітки— під час цвітіння, у червні-липні. Кореневища й корінці, очищені від мулу, про-мивають, потім в'ялять на вільному повітрі, зрештою сушать, розклада-ючи тонким шаром у достатньо провітрюваному приміщенні. Перед су-шінням корінці розрізують на шматки довжиною 15—20 см.

Кореневища глечиків жовтих містять кілька близьких за структу-рою хінолізидинових алкалоїдів:.нуфаридин, тіобінуфаридин, неотіобіну-фаридин та нуфлеїн, а також цукристі сполуки, смолисті й.гіркі речови-ни, крохмаль (до 44 %), групу дубильних речовин, метарабонову кисло-ту.

Ця рослина — бактеріостатична (діє на грампозитивні мікроби), протигрибкова, а також сперматоцидна; вона згубно впливає на трихо-монади. Крім того, кореневища й корінці мають протизапальну, знебо-люючу, в'яжучу, сечогінну, жовчогінну та молокогінну дію.

Специфічна фармакологічна активність глечиків жовтих залежить переважно від вмісту в рослині алкалоїдів: сума їх у вигляді лютенурину експериментально вже досліджена. Лютенурин — це антимікробний препарат широкого спектру дії, що стримує ріст грамнегативних, зокре-ма стійких до антибіотиків, бактерій (а також спороутворюючих і кисло-тостійких) та патогенних грибів. Препарат виявляє протитрихомонадну активність.

Лютенурин має доволі сильні сперматоцидні властивості.

Під час токсикологічного дослідження встановлено, що лютенурин у терапевтичній дозі не викликає патологічних змін у внутрішніх орга-нах піддослідних тварин і не впливає на периферичний кровообіг.

У народній медицині відвар кореневища та корінців у невеликій дозі вживають при туберкульозі легень, пієлонефриті, циститі, уретриті і особливо при простатиті та везикуліті. Водний настій свіжих квіток глечиків жовтих, як і квіток білої водяної лілії, вживають як снотворний та заспокійливий засіб. [2]

Черемха звичайна (Padus racemosa Lam.)

Російська назва — черемуха обикновенная.

Дерево або куш, заввишки 2—10 м; кора матова, чорно-сіра, внутрішня кора жовта, із своєрідним запахом. Листки довгасто-еліптичні, пилчасті, загострені. Квітки запашні, білі, зібрані в довгі звислі китиці. Плоди — кістянки, чорні, блискучі, соковиті, зморшкуваті, завбільшки з горошину, на смак гірко-солодкі, дуже в'яжучі.

Поширена по всій європейській частині колишнього СРСР, у Се-' редній Азії, Західному Сибіру, на Кавказі. Росте на вологих, мало-затінених місцях, край берегів річок, на галявинах, серед чагарникових заростей. Черемху саджають як декоративну рослину.

Для лікування використовують плоди, кору та свіжі квітки. Збира-ють кору навесні, під час руху соку. Знімають її двома півтрубками без деревини, роблячи на відстані 25—30 см один від одного кільцеві надрізи (до деревини) та сполучаючи їх поздовжніми розрізами. Су-шать просто неба і в провітрюваному приміщенні.

Стиглі плоди збирають, коли вони стають чорними й соковитими,— у серпні-вересні. Сушать їх на повітрі, під сонцем, у печах, розсипаючи тонким шаром. Плоди містять дубильні речовини, яблучну та лимонну кислоти, різні цукристі сполуки, фітонциди. В листках, квітках, корі й насінні багато глікозиду амігдаліну, вільної синильної кислоти (0,05— 0,09 %), дубильних речовин. Кора