Макро- та мікроелементи

За допомогою рентгенофлуоресцентного методу проаналізовано елементний склад зразків рослини з деяких центральних та північних регіонів Європейської частини Росії. У досліджуваних зразках були визначені такі діапазони концентрацій окремих елементів: макроелементи, % - К (0,120 – 0,870), Ca (0.098 – 1.120), Cl (0.076 – 0.435), P (0.125 – 0.286), S (0.123 – 0.232); мікроелементи, кг/мг – As (0.035 – 0.835), Ba (29.500 – 167.000), Br (1.120 – 10.500), Ce (0.340 – 2.440), Cd (0.118 – 0.511), Co (0.043 – 0.162), Cr (0.160 – 1.230), Cu (0.570 – 3.230), Fe (329.000 – 3120.000), I (0.126 – 0.298), La (0.618 – 3.750), Mo (0.092 – 4.280), Mn (41.400 – 177.000), Nd (0.433 – 0.870), Ni (0.140 – 0.800), Rb (3.470 – 36.100), Pb (0.269 – 6.304), Sb (0.016 – 0.480), Se (0.012 – 0.247), Sr (2.300 – 19.200), Ti (2.420 – 12.000), V (0.092 – 0.520), Zn (10.400 – 31.400), Zr (1.120 – 8.000).

У ряду макроелементів накопичувалося найбільше калію та кальцію, у ряду мікроелементів – заліза, марганцю, барію, цинку, стронцію, титану, цирконію.

У ряду техногенних елементів лише мідь накопичувалась у межах вимог гранично припустимих концентрацій для сировини та харчових продуктів. Вміст миш”яку перевищував норму майже у 70% зразків, а цинку, свинцю та кадмію – практично в усіх зразках.

Щодо екології, то найбільш благополучним був зразок пагонів чорниці з Республіки Комі. У ньому найменше накопичувалося міді, свинцю, миш”яку (у межах норми) і дещо завищений був вміст цинку та кадмію.

Стосовно накопичення окремих токсичних елементів слід відмітити, що екологічно неблагополучними за вмістом кадмію були зразки з Архангельської та Кіровської, миш”яку – з Брянської та Архангельської, свинцю – з Вологодської, цинку – з Ярославської, Кіровської та Архангельської областей та Республіки Карелія.[5]

Фармакологічні властивості і використання

Поєднання в”яжучих і антисептичних властивостей плодів чорниці робить їх цінним протипоносним засобом при різних запальних станах шлунково-кишкового тракту ( при гострих та хронічних ентероколітах, при дизентерії, для регуляції функціональної діяльності травного каналу ), особливо в дитячій практиці. З цією метою вживають сушені плоди у вигляді настоїв, відварів або киселів. Сушені плоди чорниці входять до складу шлункового чаю.

Вчені Франції встановили, що її плоди допомагають посиленню зору в сутінках та вночі, допомагають очам швидше пристосуватися до недостатньої видимості, зменшують втому очей при тривалій роботі та при штучному освітленні; допомагають при гіпохромній анемії, жовчокам”яній і сечокам”яній хворобах, подагрі, ревматизмі, екземах, псоріазі, висипках на шкірі ( при вугревій хворобі ), лускатому лишаї, при атеросклерозі, гіпертонічній хворобі та інших патологічних станах, пов”язаних із зниженням міцності стінок кровоносних судин, та при гіпохромній анемії. В багатьох країнах в фармації плоди та листя вживають

для приготування галенових препаратів, головним чином лікарських трав, екстрактів, чаю, відварів.[7]

При нирково-кам”яній хворобі протягом тривалого часу дуже корисно вживати суміш ( порівну ) чорниць і суниць лісових. В литовській народній медицині плоди чорниці використовують як загальнозміцнюючий засіб при симптоматичному лікованні хворих на рак. Лікувальні властивості мають також компоти, соки, варення, джем, чорничний морс. Слід пам”ятати, що при в”ялій перистальтиці кишечника, дискінезії жовчних шляхів за гіпокінетичним типом та при дуоденостазах надмірне вживання чорниць може викликати погіршення самопочуття хворих.

Використовують плоди чорниці і як зовнішній засіб. Густий відвар або свіжий сік плодів застосовують для лікування мокнучих екзем, псоріазу, опіків, гнійних виразок тощо ( роблять примочки або компреси, які міняють 3 – 4 рази на добу ). У вигляді полоскання свіжий сік або настій сушених плодів чорниці вживають при ангіні, стоматитах, катарі верхніх дихальних шляхів. Настій із листя чорниці має гіпоглікемічні властивості і використовується при легких формах цукрового діабету ( частіше в суміші з іншими лікарськими рослинами ). Крім того, настій листя призначають всередину при пієлітах, циститах та уретритах, атонії сечового міхура, сечокам”яній і жовчокам”яній хворобах шлункових коліках ( гастралгії ) і хронічних ентероколітах. При геморої із настою листя чорниці роблять клізми, а при білях – спринцювання.

Чорниця, справді, цілюща й дуже корисна. Недарма у народі кажуть: в домі, де їдять чорницю та суницю, лікареві нема чого робити. Чорниця містить дуже багато корисних речовин і дуже цілюще діє на зір. Про цю ягоду ще кажуть, мовляв, допомагає прозріти навіть незрячим.

Справді, чорниця лікує зір, тому що має не тільки багато каротину – провітаміну А, але й багата на марганець, мідь, бор, титан, хром та багато інших не менш корисних для організму мікроелементів.

Кожна родина намагається використати на повну силу чорничний сезон. І справді, якщо молоді люди з”їдатимуть щодня бодай одну склянку

чорниць упродовж ягідного сезону, то бачитимуть добре і набагато покращать своє здоров”я та самопочуття. Сезон чорники рано чи пізно всеж таки закінчується, але можна заготовити її ягоди на зиму: насушити чи заморозити у холодильнику, наварити варення. Тож можна буде поласувати і взимку. Навіть у висушеній чорниці добре зберігаються каротин і вітаміни С, Р, усі вітаміни групи В. А вітаміни групи В саме і відновлюють зір. Особливо рибофлавін. У чорниці також містяться лимонна, яблучна, янтарна кислоти. Янтарна кислота ніколи не допустить, щоб у дитини була алергія. Ось тут лікує не тільки дитині зір, а й є надійною профілактикою алергії. Ця казкова ягода має ще чимало чудодійних лікувальних властивостей.[8]

Лютеїн-комплекс