шкіру хворого, навіть якщо він заперечує шкірні ураження. На шкірі висипання червоного плоского лишаю частіше локалізуються на внутрішніх поверхнях передпліччя, у області променевозапясних суглобів, гомілок, крижів, а також на статевих органах. Папули на шкірі на відміну від слизової оболонки мають рожево-фіолетовий колір і характерний воскоподібний блиск; запальні явища виражені слабо. Висипання червоного плоского лишаю на шкірі, як правило, супроводжуються свербінням, але можуть протікати з незначними суб'єктивними відчуттями. Як указувалося вище, можуть бути уражені і інші слизисті оболонки.
Червоний плоский лишай — тривале хронічне захворювання, може тягнутися багато років і навіть десятиліття з періодами активації і стабілізації процесу. У прогресивному періоді місцеві травми слизової оболонки можуть провокувати появу папул або ерозій і виразок. Важкі загальні захворювання і інтоксикації ослабляють захисні сили організму і погіршують перебіг червоного плоского лишаю. При патогістологічному дослідженні в епітелії слизової оболонки рота виявляються акантоз, як правило, гіпер- і паракератоз; гранульоз (утворення декількох рядів зернистого шару) спостерігається в половині випадків. У стромі — набряк, дифузний запальний інфільтрат (переважно з лімфоцитів), клітки якого проникають через базальну мембрану в базальний і шилоподібний шари епітелію, унаслідок чого базальний шар нечітко помітний. Еластичні і колагенові волокна частково руйнуються. При гіперкератотичній формі різко виражений гіперкератоз. При ерозивно-виразковій формі в місці дефекту виявляється картина хронічного неспецифічного процесу. При бульозній формі міхури розташовуються субепітеліально, під ними визначається масивний кругло-клітинний інфільтрат. При двох останніх формах характерна для червоного плоского лишаю патогістологічна картина визначається в ділянках, що граничать з ерозією або міхуром.
Слід пям'ятати, що у ряді випадків червоний плоский лишай в порожнині рота ускладнюється кандидозом. Мікроскопічне дослідження з осередків ураження допомагає точнішій діагностиці і правильному лікуванню.
Диференціальна діагностика. В першу чергу її слід проводити з лейкоплакією, червоним вовчаком, папульозним сифілісом, кандидозом, алергічними висипаннями, хронічною травмою, хворобою Боуена. Диференціальною діагносту з лейкоплакією.
Червоний вовчак рідко зустрічається ізольований на слизовій оболонці рота і червоній облямівці губ. У більшості хворих виражені шкірні ураження. У типових випадках вогнище червоного вовчаку на слизовій оболонці виглядає як різко обкреслена гіперемірована пляма або обід еритеми з атрофією в центрі. При неясних ізольованих поразках діагностику полегшує застосування люмінесцентного методу. У промінні Вуда вогнища гіперкератозу при червоному плоскому лишаї дають біло-жовте свічення, а при червоному вовчаку — білосніжно-блакитне.
Папулезний сифіліс відрізняється великим розміром папул, які можна зняти при пошкрабуванні і знайти ерозію, чого не буває при червоному плоскому лишаї. Загальне клінічне дослідження, бактеріологічне вивчення відокремлюваного ерозії на бліду трепонему і серодіагностіка дозволяють уточнити діагноз.
При кандидозі не виявляється чіткого малюнка, властивого звично папулам червоного плоского лишаю: при пошкрабуванні нальоту на вогнищах кандидозу його звичайно вдається зняти частково або повністю, а папули червоного плоского лишаю не зіскоблюються. Мікроскопічне дослідження уточнює діагностику. Проте слід мати на увазі можливість одночасного існування Цих двох захворювань — ускладнення червоного плоского лишаю кандидозом.
Алергічні висипання діагностуються на підставі анамнезу, алергологічних проб, щодо швидкого зникнення після усунення дії алергену.
Необхідно також відрізняти від червоного плоского лишаю дещо схожі з ним клінічні зміни слизової оболонки, виникаючі в результаті дії амальгамових пломб, різнорідних металів, хронічної механічної травми. Патологічний осередок при цьому не виходить за межі дії подразника і швидко зникає після усунення причини. Патогистологичеські виявляється картина неспецифічного запального процесу.
Диференціальну діагностику бульозній і ерозивно-виразкової форм доводиться проводити також з іншими поразками, схожими елементами, що супроводжуються; багатоформовою ексудативною еритемою, пухирчаткою, алергічними висипаннями, ерозивно-виразковою формою червоного вовчаку, ерозійного лейкоплакією, простим герпесом.
Гиперкератотічеськую форму слід відрізняти від варикозної лейкоплакії і раку.
Озлокачествленіє вогнищ червоного плоского лишаю в порожнині рота, виникнення плоскоклетинного раку спостерігається приблизно в 1 % випадків, частіше у немолодих осіб, тривало страждаючих ерозивно-виразковою і гіперкератотичною формами захворювання.
Лікування. Специфічних методів лікування червоного плоского лишаю не існує. Першочергова задача — зменшити запалення, сприяти швидкій епітелізації ерозій і виразок. Необхідно усунути місцеві подразники, провести ретельну санацію порожнини рота. Амальгамові пломби доцільно замінити цементними, особливо якщо час постановки їх і локалізація співпадають з появою червоного плоского лишаю і його розташуванням. Слід усунути різнорідність металів, виготовити повноцінні протези. Рекомендується припинити куріння і прийом дратівливої їжі, забезпечити ретельний догляд за порожниною рота.
Загальне обстеження хворого і лікування супутніх захворювань проводяться у відповідних фахівців.
Хороший ефект дає лікування 1 % розчином вітаміну РР, який вводять під осередки ураження з 1 % розчином новокаїну або трімекаїну через день (на курс 15—20 ін'єкцій). Якщо хворий погано переносить ін'єкції вітаміну РР, то його призначають всередину по 0,05—0,1 г 3 рази на день після їжі, а під осередки ураження роблять новокаїнову блокаду 2—3 рази на тиждень (на курс 10—12).
При виражених запальних явищах і особливо ерозіях і язвах призначають полоскання з метою дії на вторинну інфекцію (0,25% розчин хлораміну, 2—5% розчин бури, відвари трав і ін.). потім аплікації на осередки ураження (екстракт або емульсії алое, масляні розчини вітамінів А і Е, каротолін, мазі з кортикостероїдами і ін.). Ефективним засобом лікування, особливо при ерозивно-виразковій формі, виявився хонсурід, який застосовують у вигляді аплікацій 2—3 рази вдень або ін'єкцій під елемент ураження через день (по 0,1 г розвести в 10 мл 0,5% новокаїну або ізотонічного розчину хлориду натрію). Хонсурід сприяє швидкій епітелізації ерозій і виразок, знімає запалення. При сильній хворобливості призначають знеболюючі засоби.
Б. М. Пашков і співавт. рекомендують комбінований метод лікування: