До хірургічних методів лікування періодонтитів належать консервативно-хірургічні і власне хірургічні методи
До хірургічних методів лікування періодонтитів належать консервативно-хірургічні і власне хірургічні методи.
Консервативно-хірургічні методи дозволяють зберегти весь зуб або його частину, створити умови для його функціонування (можливо, з наступним протезуванням). Ними можна врятувати до 30-50% зубів.
На першому етапі проведення консервативно-хірургічних методів лікування в усіх прохідних каналах обов'язково здійснюється ендодонтичне лікування, а хірургічне лікування застосовується згодом на коренях.
Варіанти консервативно-хірургічних методів лікування.
У разі виведення значної кількості пломбувального матеріалу або уламка ендодонтичного інструменту за верхівку сторонні тіла вилучають через розтин ясен або створений перфораційний отвір у кістці щелепи в місці проекції верхівки кореня відповідного зуба за допомогою маленької кюретажної ложечки.
Резекція верхівки кореня полягає у відсіченні верхівки ураженого кореня і видаленні патологічно змінених тканин. Цей метод використовується у тих випадках, коли наявна деструкція кісткової тканини в ділянці верхівки кореня, а канал не запломбований або недошюмбований через анатомічну (викривлення, звуження) чи механічну (відлом інструмента) перешкоду. Резекцію верхівки кореня здійснюють як в однокореневих, так і в багатокореневих зубах.
Коронорадикулярну сепарацію використовують у лікуванні молярів нижньої щелепи при наявності перфорації по біфуркації і добре полікованих обох коренях. Зуб розсікають по біфуркації на дві частини із наступним кюретажем у цій ділянці. Потім кожний сегмент зуба покривають спаяними коронками, відновлюючи таким чином жувальну ефективність зуба. М.С. Іванова (1992) застосовує цю операцію і на молярах верхньої щелепи, але ділить їх на три частини.
Гемісекція полягає у видаленні кореня разом із прилеглою до нього коронковою частиною. Гемісекцію здійснюють на молярах нижньої і премолярах верхньої щелелеп у випадках, коли один канал полікований добре, а інші - ні.
Ампутація кореня включає вилучення всього кореня де місця його відходження без видалення коронкової частини зуба і здійснюється на молярах верхньої шелепи. Можлива ампутація і двох коренів (Іванова М.С, 1992).
Реплантація зуба - різновид операції, коли видалений» а потім запломбований зуб поміщають у свою ж лунку. Цей метод сприяє збереженню зуба і попереджує атрофію альвеолярного паростка. Він здійснюється у випадках травми, що супроводжується вивихом зуба, при помилковому видаленні зуба, при переломах верхівки кореня зуба та ін.
Трансплантація зубів і зачатків зубів — пересадка надкомплектного, ретинованого зуба чи зачатка, в альвеолу іншого зуба, видаленого з різних причин (через хронічний періодонтит, травму тощо).
Х.Б. Абдалов (1989) розробив такий консервативно-хірургічний метод лікування - трепанацію тканин в ділянці періапікального вогнища деструкції, тобто створення штучно сформованої нориці. Ця методика використовується при лікуванні однокореневих зубів із хронічним гранулюючим, гранульоматозний і кісто-гранульоматозним періодонтитом. Лікувальний ефект трепанації полягає:
у вимиванні продуктів запалення і вмісту періодонту, кращій медикаментозній дії ліків;
у створенні постійного дренажу, який завжди застосовується при хірургічних втручаннях, пов'язаних із гнійно-запальними змінами у вогнищі операції, але не використовувався при лікуванні періодонтитів;
у попередженні можливого перифокального запалення, яке часом виникає після пломбування каналу зуба.
М.С. Іванова (1992) рекомендує ще такі консервативно-хірургічні методи лікування періодонтитів:
Гранулектомія застосовується тоді, коли канал запломбований до верхівкового отвору. Видаляється лише гранульома або кіста.
Міжкоренева гранулектомія проводиться у локалізації патологічного вогнища в коренів верхніх і нижніх молярів, перфорації дна порожнини зуба.
Геміреплантація застосовується на молярах нижньої щелепи в зубах із достатньою відстанню коренів. Здійснюється розсічення зуба на дві частини із наступною реплантацією одного з них в лунку.
Хірургічний метод лікування застосовується лише в тих випадках, коли інші методи виявляються неефективними. Зуб необхідно видалити у таких випадках:
1) при гострих одонтогенних запальних процесах, які не вдається вилікувати ендодонтично;
2) при супутніх захворюваннях, які різко знижують імунологічну реактивність організму, а також репаративні процеси в періодонті;
при значному руйнуванні коронки чи розм'якшенні стінок кореневого каналу, що унеможливлює використання цього кореня для протезування;
у випадках значного вогнища деструкції в ділянці апекса і великої втрати альвеолярного паростка внаслідок захворювань тканин пародонту;
5) у зубах із періапікальним вогнищем і рухомістю ІІ-ІП
ступеня.
6) при виведенні пломбувального матеріалу чи уламка ендодонтичного інструмента в нижньощелеповий канал чи гайморову пазуху.
Детальніше хірургічні методи лікування періодонтитів вивчаються в курсі хірургічної стоматології і висвітлені в таких книгах:
- Балин В.Н., Йорданишвили А.К., Ковалевский A.M. Практическая периодонтология. - С.-Петербург: Питер, 1995. -254 с;
- Хирургическая стоматология: Учебник / Под ред. Т.Г. Робустовой. - М.: Медицина, 1990. - 576 с.
Отже, ефективне лікування періапікальних вогнищ, які є джерелом хронічної інфекції і можуть спричинити розвиток хроніосепсису та відігравати значну роль у патогенезі багатьом захворювань (ревматизму, пієлонефриту, міокардиту ендокардиту, ревматоїдного артриту, вузликового періартеріїту, системного червоного вовчака, склеродермії, дерматоміозитів), є не лише стоматологічною, а й загальномедичною проблемою.
Помилки та ускладнення при діагностиці і лікуванні періодонтитів, їх запобігання і усунення. Віддалені
результати лікування періодонтитів
При лікуванні періодонтитів можна допустити помилку на різних етапах.
1. Діагностичні помилки.
1. Помилки при діагностиці періодонтитів трапляються рідше, ніж пульпітів, бо якраз періодонтит із усіх ускладнених форм карієсу діагностувати найлегше.
Особливо небезпечна недооцінка важкості стану пацієнта і невчасне діагностування періоститу і гострого одонтогенного остеомієліту (див. лекції № 21, 22).
Деякі труднощі можуть виникнути при диференційній діагностиці верхівкового періодонтиту і так званого „маргінального періодонтиту", який у даний час прийнято вважати локалізованим пародонтитом (див. лекцію №20).
Основні відмінності локалізованого пародонтиту від верхівкового періодонтиту:
а) більш болюча горизонтальна перкусія;
б) наявність пародонтальної кишені;
в) наявність кісткової кишені з гноєтечою (встановлюється рентгенологічно);
г) зуби, як правило, інтактні, із живою пульпою, що можна встановити термореакціями, зондуванням шийки зуба (чи каріозної порожнини - за її