5) необхідний постійний рентгенконтроль; якщо впродовж 3-8 днів інструмент знаходиться на одному місці, то приймають рішення про оперативне втручання для вилучення його.

Звичайно, таке ускладнення заподіє і пацієнтові і лікареві величезну психічну травму. Відомий випадок, коли після операції з видалення кореневої голки, що пробила стінку тонкої кишки, вийшла в черевну порожнину і викликала перитоніт, хворий помер внаслідок післяопераційного тромбозу магістральних вен тазу.

Б. При попаданні інструмента у трахею, що буває значно рідше, ніж у травний канал, його видаляють у стаціонарі за допомогою бронхоскопа. Після цього, як правило, розвивається важка пневмонія.

В. Розвиток підшкірної емфіземи можливий:

- при висушуванні кореневих каналів із застосуванням повітродувки і повітряних пістолетів стиснуте повітря потрапляє в кореневий канал і проникає в пухку сполучну тканину. Набряк виникає за лічені секунди. Емфізема може захопити шию і грудну клітку. Пацієнт скаржиться, що тканини лиця роздуваються, а лікар при пальпації відчує крепітацію;

- зрідка емфізема може спричинитись попаданням повітря при роботі турбінним наконечником за наявності широко розкритих устя каналів і апікальних отворів і при промиванні каналу із широким апікальним отвором розчином перекису водню.

Що робити, коли сталася емфиема? Необхідно:

3) призначити гіпосенсибілізуючу та антибактеріальну терапію;

4) щоденно контролювати стан пацієнта до зникнення або значного зменшення припухлості;

5) якщо емфізема поширюється, то хворого необхідно доставити в стаціонар, де він повинен обов'язково дотримуватись постільного режиму;

6) у стаціонарі хворого тримають під постійним лікарським наглядом і при необхідності вживають дієвіші заходи.

Чим може закінчитись підшкірна емфізема? У найкращому випадку повітря поступово розсмокчеться і все минеться благополучно, у гіршому — із потоком повітря під шкіру в пухку сполучну тканину попадають мікроорганізми, внаслідок чого інфікується підшкірна клітковина. Інфекція з повітрям швидко поширюється на шию, грудну клітку і може розвинутись навіть медаістиніт (із великим ризиком смертельного наслідку). Якщо у місцях емфіземи розвивається гангренозна інфекція, роблять лампасні розтини.

III. Пізні ускладнення після лікування періодонтитів.

1. Безсимптомне прогресування запального процесу спричиняють:

При виявленні такого стану, який не є безпечним для пацієнта у зв'язку з можливим розвитком одонтогенного хроніосепсису, тактика лікаря така:

а) необхідне по можливості консервативно-хірургічне лікування зуба, а якщо це неможливо, його видаляють;

б) при розсмоктуванні кореневого пломбувального матеріалу зуб треба перелікувати;

в) якщо прогресування періодонтиту зумовлене зниженням імунітету, то такий зуб доцільно видалити.

2. Відлом коронки зуба спричиняє значне руйнування її. Щоб не допустити цього, залежно від об'єму зруйнованих твердих тканин зуба для їх відновлення використовують арматурні пломби, скловолоконні штифти і стандартні анкерні штифти або виготовляють куксову внутрішньокореневу вкладку, а зуб покривають штучною коронкою. 3. Зміна кольору коронки зуба виникає:

а) внаслідок неправильно вибраного сілера (зокрема резорцин-формалінової пасти та її аналогів) для пломбування каналів передньої групи зубів;

б) внаслідок дії йодовмісних, срібловмісних та цинкевгенолових сілерів;

в) у результаті неякісної некроектомії коронкової порожнини зуба.

Для усунення цього ускладнення застосовують ендовідбілюванпя, яке здійснюється із середини із використанням Walking-bleach-способу. Фірма Septodont рекомендує препарат Endoperox, широко використовуються також гідроперит, пергідроль і перекис водню. Можна застосувати і відбілюючІ засоби, наведені в лекції № 7. Препарати для відбілювання застосовуються лише при добре запломбованих кореневих каналах. Методика ендовідбілювання:

- відбілювачем ретельно покривають дно і стінки зуба, закривають ватною кулькою;

- зуб тимчасово пломбують цементом.

Через 1-2 дні коронку оглядають і при задовільному знебарвленні тимчасову пломбу вибирають, а зуб пломбують композитним пломбувальним матеріалом. Якщо результат незадовільний, цю процедуру (доволі нешкідливу для дентину) повторюють.

Для усунення забарвлення дентину застосовують також: 1) резекцію дентину із наступним відновленням дефекту коронки. Дентин висікають з оральної сторони поверхні зуба за допомогою кулястого бору великого розміру. Отримують порожнину в коронковій частині зуба, у якої збережена тільки емаль. її заповнюють композитом потрібного кольору. Важливо надати конструкції міцності у ділянці переходу коронки зуба в корінь. Для цього використовують різні варіанти штифтів або компомер (має надійну фіксацію до емалі і дентину), наприклад, Dyract. Основна перевага методу — збереження природної емалі із властивим їй блиском і нерівностями поверхні;

2) ламінування вестибулярної поверхні (її вкривають фотополімерним композитним матеріалом).

3. При значному руйнуванні зуба виготовляють штучну коронку.

Для попередження зміни кольору коронки зуба

необхідно використовувати таку методику:

- після інструментальної і медикаментозної обробки кореневого каналу (каналів) у нього вводять кореневу голку;

- дно і стінки порожнини зуба і каріозної порожнини покривають фосфат-цементом;