Таким чином, анестетики порушують провідність в багатьох відділах ЦНС і анестезія не може бути зв'язана з гальмуванням одного регіону.

Фармакологія окремих інгаляційних анестетиків.

Загальна характеристика. По агрегатному стану інгаляційні анестетики поділяють на газоподібні – дінітрогену оксид та ксенон і рідкі – галотан, енфлюран, ізофлюран, севофлюран, десфлюран.

По хімічній будові поділяють на похідні галогенів (галотан, енфлюран, ізофлюран, севофлюран, десфлюран) та негалогенові анестетики (дінітрогену оксид, ксенон, ефір).

Дінітрогену оксид. Дінітрогену оксид (діазоту оксид, закис азоту, N2O, “веселящий газ”) одержаний Прістлі в 1772 р. Вперше для анестезії використаний Горасом Велсом в 1844 р., в зуболікарській практиці. Застосовувався спочатку в чистому вигляді, без кисню, що приводило до розвитку гіпоксії. Застосований в суміші з киснем вперше Ендрю в 1868 р. В Росії використовувався Кліковичем для знеболення пологів. Залишається найпоширенішим інгаляційним анестетиком в наш час.

Газ без кольору та запаху, з солодкуватим присмаком. Розчиняється в воді (1:2). Температура кипіння – 89С нижче нуля. Критична температура складає – -36,5С, тобто при цій температурі та відповідному тиску може бути переведений в рідкий стан. Зріджується при кімнатній температурі та тиску 50 атм. При випаровуванні 1 кг рідкого діазоту оксиду одержуємо біля 500 л газу. В 1,5 рази важчий за повітря. В суміші з киснем не горить, але підтримує горіння і, навіть, підсилює його в поєднанні з ефіром та іншими займистими сполуками.

Не подразнює слизові оболонки. В організмі майже не метаболізується. Не зв'язується з гемоглобіном та іншими тканинами. Елімінується в основному через легені.

Слабкий анестетик з хорошим анальгетичним ефектом. При проведенні ізольованого наркозу анестезія починає розвиватися на протязі 2-3 хв. – стадія анальгезії (при концентрації N2O –50%), спостерігається ейфорія, при затуманеній свідомості, сміх, сновидіння. Анальгезія, яка розвивається, аналогічна введенню 10-15 мг морфію. Наступна стадія збудження є короткочасною. При збільшенні концентрації дінітрогену оксиду до 80% можна досягти першого рівня третьої стадії наркозу, але не у всіх суб'єктів. Не можна перевищувати концентрацію діазоту оксиду 80% в суміші, в зв'язку з небезпекою гіпоксії.

Не викликає розслаблення м'язів та не посилює дію міорелаксантів.

Пробудження через 3-5 хв. після припинення подачі анестетика. Висока небезпека розвитку дифузійної гіпоксії.

Вплив на інші системи та органи мінімальний. Не пригнічує дихання, не знижує А/Т. Має помірний депресивний вплив на міокард. Стимулює симпатичну нервову систему. Депресія міокарду може мати клінічне значення при ІХС і гіповолемії. Дінітрогену оксид викликає звуження легеневої артерії, що збільшує опір легеневих судин, посилює шунтування справа-наліво, підвищує тиск в правому передсерді.

Діазоту оксид збільшує мозковий кровотік, викликаючи деяке підвищення внутрішньочерепного тиску.

Не впливає на функцію паренхіматозних органів.

Тривале застосування викликає пригнічення функції кісткового мозку (мегалобластна анемія), периферійну невропатію і фунікулярний мієлоз. Це зв'язано з пригніченням активності B12–залежних ферментів, необхідних для синтезу ДНК.

Хоча дінітрогену оксид вважається погано розчинним анестетиком, в порівнянні з іншими інгаляційними анестетиками, його розчинність в крові в 35 разів вища, ніж у азоту. Таким чином діазоту оксид дифундує в порожнини, які містять повітря швидше і в більшій кількості, ніж азот. Це приводить до значного збільшення об'єму повітровмісних порожнин. До станів, при котрих небезпечно застосовувати дінітрогену оксид відносять повітряну емболію, пневмоторакс, гостру кишкову непрохідність, пневмоенцефалію, повітряні легеневі кісти, пластичні операції на барабанній перетинці. Діазоту оксид може також дифундувати в манжету інтубаційної трубки, викликаючи її перерозтягнення та ішемію слизової трахеї.

Дінітрогену оксид відноситься до слабких анестетиків (МАК – 105%), тому застосовується, в першу чергу, як компонент анестезії, в поєднанні з іншими інгаляційними, неінгаляційними анестетиками, наркотичними анальгетиками, міорелаксантами. Він продовжує залишатися основним компонентом різних методів анестезії.

Самостійно інгаляція діазоту оксиду (50% в суміші з киснем) використовується для зняття больового синдрому при інфаркті міокарду, абортах, пологах, післяопераційному періоді, стоматологічних маніпуляціях, болючих перев'язках.

Форма випуску

. Випускається в балонах (сірого кольору в країнах СНГ, голубого в Європейських країнах) в рідкому вигляді під тиском близько 50 атмосфер. Манометр редуктора показує тільки тиск газової фракції дінітрогену оксиду, яка завжди є над рідкою частиною. Поки в балоні залишається хоча би незначна частина рідкої фракції тиск буде стабільним при сталій температурі: 20С – 51 атм., 10С – 40 атм., 36С – 64 атм. Тиск почне знижуватися тільки після того, як повністю зникне рідка частина. Тому розрахувати кількість дінітрогену оксиду в балоні можна тільки зважуванням балону з його вмістом.

Ефір. Дані про ефір приводяться в даній лекції, незважаючи на те, що він вийшов з ужитку в більшості країн світу, включаючи Україну. Проте, тривалий період застосування ефіру зумовив те, що він залишається класичним препаратом, з яким порівнюють дію інших інгаляційних анестетиків. Крім того, ефір продовжує застосовуватися в деяких країнах світу. Не виключено, також, застосування ефіру у випадках глобальних катастроф, або світових війн, як найбільш дешевого анестетика.

Ефір (діетиловий ефір) (CH3-CH2-O-CH2-CH3) – дуже дешевий не галогеновий анестетик, виробничий цикл якого простий, тому може вироблятися в будь якій країні. Препарати ефіру, які застосовуються в клініці містять 96-98% діетилового ефіру. Безколірна, прозора рідина з різким характерним запахом. Точка кипіння – 35С, 1 мл ефіру при випаровуванні утворює 230 мл пари. Тиск насиченої пари – 425 мм.рт.ст. Під дією світла розкладається на альдегіди та пероксиди, тому зберігається в темних, щільно закритих, флаконах. Пари ефіру в суміші з киснем та повітрям горять та