Інші ефекти. Етомідат знижує ED50 панкуроніуму і, тим самим, очевидно, підвищує блок викликаний недеполяризуючими міорелаксантами. Функція печінки не порушується при введенні етомідату. “In vitro” етомідат пригнічує синтез амінолевулінієвої кислоти, проте у пацієнтів з порфірією застосування етомідату не приводить до розвитку гострої атаки порфірії.

Застосування.

Індукція і підтримання анестезії. Індукційна доза етомідату коливається в межах 0,2-0,4 мг/кг. Премедикація наркотичними анальгетиками та бензодіазепінами знижує індукційну дозу. Початок анестезії після введення 0,3 мг/кг етомідату настає швидко (час кровообігу рука-голова) і триває 5-15 хв. Характеризується втратою свідомості, збереженими гортанними і глотковими рефлексами і пізнім пригніченням війкового рефлексу. Повторні дози етомідату, як болюсні, так і інфузійні продовжують тривалість наркозу. Відновлення після етомідату швидке. Додавання фентанілу скорочує дозу етомідату і сприяє швидкому відновленню свідомості. В дітей індукцію можна здійснювати ректальним введенням в дозі 6,5 мг/кг. Сон настає через 4 хв. ця доза не порушує гемодинаміку і забезпечує швидке відновлення.

Багато численні інфузійні схеми використовують етомідат як гіпнотичний компонент анестезії. Застосовують 2-3-х ступеневі схеми. Вони полягають в початковій швидкій інфузії 100 мкг/кг/хв. на протязі 10 хв., з наступним введенням 10 мкг/кг/хв., або 100 мкг/кг/хв. на протязі 3-х хв., 20 мкг/кг/хв. – 27 хв. і далі 10 мкг/кг/хв. втрата свідомості при цій техніці настає на протязі 100-120 сек. Інфузія припиняється за 10 хв. до закінчення анестезії. Під час інфузії зберігається стабільна гемодинаміка та адекватне спонтанне дихання. Частота випадків болю під час введення, міоклоній та тромбофлебітів також нижча при інфузійній техніці.

Методика Бунятяна – 20 мл етомідату додається до 280 мл р-ну натрію хлориду (1 мл – 0,13 мг етомідату). Для індукції використовується 70-80 мл розчину. Вводяться міорелаксанти, інтубація трахеї, ШВЛ киснево-повітрянною сумішшю. Підтримання анестезії 0,09 мг/кг/хв., з фракційним введенням фентанілу, сібазону.

Седація. В даний час для тривалої седації не використовується, в зв’язку з пригніченням синтезу глюкокортикоїдів та мінералокортикоїдів. Може використовуватися для короткочасної седації, зокрема при проведенні електроімпульсної терапії.

Табл.1 Дози та застосування етомідату.

Індукція в анестезію. | 0,2-0,3 мг/кг в/в

Підтримання анестезії. | 10 мкг/кг/хв. в/в з опіатами та N2O.

Седація. | 5-8 мкг/кг/хв. в/в короткий час.

Побічні ефекти і протипокази. Включають болі при ін’єкції, міоклонії, виникнення тромбофлебіту і гикавку. Болі під час ін’єкції зменшуються при введенні в крупні вени, а також на фоні премедикації бензодіазепінами та опіатами. Попереднє введення невисоких доз лідокаїну в вену (20-40 мг), з наступним помірним роздуванням манжетки за 1-2 хв. також попереджує виникнення болю. Частота виникнення болю коливається від 10 до 50%. Частота виникнення міоклоній та гикавки також доволі варіабельна (10 – 70%). Міоклонії зменшуються введенням в премедикацію опіатів та бензодіазепінів. Швидкість введення також впливає на частоту міоклоній.

Нудота і блювота супроводжують анестезію етомідатом в 30-40% випадків. Частота цих ускладнень порівняна з тіопенталом. Додавання фентанілу збільшує частоту нудоти та блювоти.

Інтраартеріальне введення етомідату не приводить до виникнення місцевих та судинних змін.

Форма випуску. Ампули по 10 мл 0,2% розчину (20 мг в ампулі, 2 мг в 1мл).