Інгредієнти |
Пробірки
Досвідчені |
Контрольні
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
8 |
9 |
10
Комплемент (1:20) Буферний розчин
Антиген (1 : 1000)
Гемологічна система | 0,06 0,19 0,25 |
0,08 0,17 0,25 |
0,10 0,15 0,25 |
0,12 0,13 0,25 |
0,14 0,11 0,25 |
0.16 0,09 0,25 |
0,18 0,07 0,25 |
0,20 0,05 0,25 |
-
0,50
0.25 |
0,75
Поміщають в термостат при 37 0С на 1 год
0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,5
Таблиця 5. Схема титрування комплементу в присутності антигену
Таблиця 6. Схема постановки реакції зв'язування комплементу на холоді
1:5 |
1:10 |
1:20 |
1:40 |
1:80 |
1:160 |
1:320 |
1:5 | антиген |
гем-сист |
комплемент
Досліджувана сироватка |
0,25 |
- |
Антиген |
Витримують при кімнатній температурі 15—20 хв
Комплемент (робоче розведення) |
0,125 |
0,25— |
0,25
Буферна суміш—————— |
|
0,375— |
0,75 |
0.50
Поміщають у холодильник при 4°С на 18 - 20 год, потім у термостат на 15 хв
Гемолітична система |
0,5 | 0,5 |
0,5 |
0,5- |
1 0,5 |
1 0,5
У термостаті при 37 0С на 1 год
Реакція зв'язування комплементу на холоді при трихінельозі.
Комплекс антиген — антитіло, що утвориться при наявності в крові хворого антитрихинелізних антитіл, зв'язує комплемент. Комплемент, що залишився в розчині, відтитровують гемолітичним методом. Ступінь гемолізу сенсибілізованих еритроцитів прямо пропорційна кількості комплементу і служить індикатором наявності або відсутності в досліджуваній сироватці антитрінелізних антитіл.
Реагенти. 1. Веронал-мединаловый буфер. Його склад: 85 г хлористого натрію, 5,75 г вероналу, 3,75 г мединалу, 0,22 г СаСl2-2Н2О, 1 г МgСl2-6Н2О (рН буфера 7,3—7,5). Приготування буфера: 5,75 вероналу розчиняють у 500 мл гарячої дистильованої води, прохолоджують, додають інші компоненти і доводять об’єм дистильованою водою до 2000 мл. Зберігають у холодильнику. У день досліду готують робочий розчин буферної суміші розведенням її в 5 разів дистильованою водою. Робочий розчин буферної суміші використовують для розведення всіх інгредієнтів реакції і постановки досвіду. Зазначений буфер можна замінити сольовим розчином хлористого натрію (8,5 г), сірчанокислого магнію (0,1 г), розведених дистильованою водою до 1 л. Збереженню не підлягає. 2. Трихінелізний антиген виробництва Білоруського науково-дослідного інституту епідеміології і мікробіології. У реакції використовують розведення його 1:1000. 3. Комплемент. Застосовують ліофазований комплемент морської свинки. 4. Гемолітична сироватка — інактирована сироватка кролика, імунізованого еритроцитами барана, виробництва Московського науково-дослідного інституту вакцин і сироваток ім. Мечникова. Для досвіду беруть сироватку в потрійному титрі. 5. Еритроцити барана. Дефібровану кров барана центрифугують. Отриманий осад еритроцитів промивають 5—10 об’ємами буферної суміші 3—4 рази шляхом центрифугувания. Потім із щільного осаду еритроцитів готують 3% суспензію в буферному розчині. 6. Гемологічна система. До 3% суспензії баранячих еритроцитів доливають при постійному помішуванні рівний обсяг гемолітичної сироватки, розведеної по потроєному титрі. Суміш поміщають у термостат при 37°С на 30 хв.
Комплемент титрують перед кожною постановкою досвіду. Вихідне розведення — 1:20. Кожне титрування комплементу проводять у присутності антигену, узятого в робочому розведенні. Титром вважається найменша його кількість, що дає повний гемоліз. Робоча доза в реакції на холоді дорівнює подвійному титрові.
Досліджувану сироватку інактивують при 56 °С в протягом 30 хв на водяній лазні. Розливають у пробірки в різних роз веденнях і додають антиген у вихідному розведенні. Діагностичним титром реакції вважають максимальне розведення сироватки з затримкою гемолізу на чотири або три плюси. Реакцію з затримкою гемолізу на 2+ вважають слабододатньою, на 1+ або на ± — негативній.
Реакція зв'язування комплементу на холоді при цистицеркозе.
Реагенти 1. Досліджувана інактивована сироватка. 2. Цистицерковий антиген виробництва Білоруського науково-дослідного інституту епідеміології і мікробіології. 3. Ліофазований комплемент морської свинки. 4. Гемолітична сироватка — інактирована сироватка кролика, імунізованого еритроцитами барана, виробництва Московського науково-дослідного інституту вакцин і сироваток ім. Мечникова. 5. Еритроцити барана. 6. Веронал-мединаловий буфер.
Принцип, методика постановки реакції й оцінка отриманих результатів такі ж, як і при визначенні титру трихінелізних антитіл (описано вище).
Алергійні реакції принципово можуть бути використані при багатьох гельмінтозах. Описано їхнє застосування при шистоматозах і філяритозах. Найбільше добре алергійні реакції вивчені при ехінококозі. Внутрішкірна алергійна проба Каццони дає при цьому захворюванні позитивні реакції в 92% випадків. Алерген, приготовлений з рідини ехінококових міхурів великої рогатої худоби або баранів (користуватися можна тільки виробничими серіями препарату), вводять внутрішкірно туберкуліновим шприцом у дозі 0,1 мл в області передпліччя. Для контролю на іншій руці також уводять фізіологічний розчин. Облік реакції починається відразу після введення алергену. При позитивній реакції в місці введення утвориться папула, що незабаром, збільшуючись у розмірах, перетворюється в міхур білуватого кольору, навколо якого з'являється червоність. Найбільшого розвитку реакція досягає через півгодини і зберігається до 1—2 год. Іноді спостерігаються пізні реакції — через 5—7 год, а нерідко через 24 год на місці введення алергену з'являється запалення. Крім місцевої алергійної реакції, може спостерігатися і загальна, що виражається збільшенням числа еозинофілів у крові, що звичайно відзначається через 24 год після введення алергену.
При введенні алергену у випадках ехінококозу легкого іноді спостерігаються важкі загальні реакції і бурхливі місцеві з