Швидкість основного обміну генетично детермінована. Але систематичні фізичні вправи зберігають його високий рівень. Нарощування м'язової маси підвищує м'язову силу, забезпечує закріплення м'язового корсету, стабільного збереження пози, покращує осанку дитини. [26]

При ранніх систематичних заняттях фізичними вправами потрібно особливо уважно розподілити статичні навантаження, що викликають негативні реакції з боку дитячого організму, не допускати асиметричних перенавантажень різних груп м’язів щоб уникнути непропорційного розвитку тіла і функціональної асиметрії.

Молодший шкільний вік є прийнятним для вивчення нових рухів. Рахують що з 5 до 9 років дитина засвоює приблизно 90% рухомих навиків. При цьому у юних спортсменів підвищується можливість варіювання рухів в часі і просторі, в залежності від ситуацій, підвищується рухомість нервових процесів в корі великих півкуль. [37]

Велике значення при занятті вправами має інтенсивність навантажень. В дітей молодшого шкільного віку найвищий приріст виконаної роботи спостерігався тільки при виконанні навантажень помірної потужності (50% від максимального темпу педалювання). Приріст при максимальному (100%) та субмаксимальному (80%) навантаженні - мінімальний. Найвищий приріст темпу педалювання спостерігався в дітей віком 7-10 років, при чому в хлопчиків.

Адаптація до циклічної роботи різної важкості у молодших школярів супроводжується зниженням рівня біоелектричної активності м’язів, покращенням координації м’язів-антагоністів, що відображає вдосконалення та економію центральних регулярних впливів. [56]

У тренованих школярів в порівнянні з нетренованими, спостерігається прискорення процесів впрацювання та відновлення, поява періоду стійкого стану(дихання, частота кроків) під час роботи. У юних спортсменів швидше відбуваються функції дихання та серцебиття, прискорюється підвищення хвилинного об'єму дихання та кровообігу. У них розвиток тренованості супроводжується меншою появою спортивної брадикардії в стані спокою, ніж у дорослих. При великих навантаженнях у юних спортсменів спостерігається синусоїдальні аритмії, які можуть свідчити про фізичне перенапруження і порушення автоматики серця. [37]

У спортсменів молодшого шкільного віку відносна величина МПК значною мірою перевищує цей показник у дітей, що не займаються спортом. Анаеробне забезпечення короткочасних фізичних навантажень (80-100%) розвивається у дівчаток в 10-11 років, в хлопчиків ще на 1-2 роки пізніше.

Добові енерговитрати юних спортсменів 7-10 років сягають 2300ккал (у дорослих спортсменів 5000-6000ккал). [68]

Для оцінки загальної працездатності дітей рекомендовано застосовувати адаптивний тест PWC170 з виконанням одного навантаження замість двох. Величину фізичної працездатності при пульсі 170 уд/хв. Розраховують за формулою:

PWC170=w. 170 -ЧССо / ЧСС1 -ЧССо

де : ЧСС0 - частота серцебиття в спокої;

ЧСС1 - частота серцебиття при роботі (рекомендована 130 уд/хв);

W - потужність роботи

W = p * h * n* 1.2

де : п - 25 циклів / хвилину

р - маса тіла кг.

Н - висота сходинки (м)

На рівні з дітьми, відповідними по розвитку фізичних якостей і працездатності (середнім статистичним показником, є індивіди з виключними властивостями. Відомо, що деякі діти в віці 7-9 років мали МПК = 70мл і більше (що характерно тільки для дорослих висококваліфікованих спортсменів), долали марафонську дистанцію, перепливали Ла-Манш, могли підтягнутися на перекладині 65 разів і віджатися від підлоги 3000 раз і т д. Такі здатності детермінуються генетичне і тренери знаходяться в постійному пошуку таких талантів. [72]

Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота.

2.1. Методичні підходи до визначення фізичної працездатності.

Фізична працездатність - вираження життєдіяльності людини, вона має в своїй основі рух, універсальність якого була блискуче охарактеризована ще І.М. Сеченовим. Вона проявляється в різноманітних формах м'язової діяльності і залежить від здатності і готовності людини до фізичної роботи.

На даний час фізична працездатність найбільш повно досліджується в спортивній практиці, представляючи безсумнівний інтерес для спеціалістів як і медико-біологічного, так і спортивно-педагогічного напрямів. Фізична працездатність одна з найважливіших складових спортивного успіху. Це також є визначальним у багатьох видах виробничої діяльності, необхідним у повсякденному житті, тренованим і непрямим відображенням стану фізичного розвитку і здоров'я людини, її придатності до занять фізичною культурою і спортом. Особливо актуальним це є для дітей 6- 7 річного віку, в зв’язку з формуванням нового ритму життя. [8]

Термін "фізична працездатність" вживається доволі широко, одначе йому не дано поки що єдиного, теоретично і практично обґрунтованого визначення.

Запропоновані визначення працездатності, [81] за думкою ряду спеціалістів, нерідко носять односторонній характер і не завжди враховують при цьому функціональний стан організму та ефективність праці.

З урахуванням вищесказаного, В.П. Загрядский і А.С. Єгоров (1971) вже пропонують визначати працездатність як здатність людини здійснювати конкретну діяльність в рамках заданих параметрів часу і ефективності праці. При цьому автори враховують, що працездатність слід оцінювати по критеріях професійної діяльності і стану функцій організму, іншими словами, з допомогою прямих і непрямих її показників [82]

Розвиваючи далі ці визначення і проводячи багаточисельні обстеження спеціалістів різного роду діяльності, І.А. Сапов, А.С. Солодков, B.C. Щеголев і В.І.Кулєшов (1976, 1986) вносять деякі доповнення до визначення працездатності людини, і головне - уточнюють характер прямих показників, обґрунтовують і пропонують невеликий комплекс інформативних непрямих констант і вводять кількісний інтегральний показник для оцінки працездатності. Під працездатністю автори розуміють властивість людини виконувати в заданих параметрах і конкретних умовах професійну діяльність, яка супроводжується "зворотними", у терміни регламентованого відпочинку, функціональними змінами в організмі. [15]

Адаптуючи приведене вище означення працездатності до практики спорту, слід вказати, що прямі показники у спортсменів дозволяють оцінювати їх спортивну діяльність як з кількісного (метри, секунди, кілограми, очки і т.д.), так і з якісного (надійність та точність виконання конкретних фізичних вправ) боку. З цієї точки зору всі методики дослідження прямих показників працездатності поділяються