Реферат на тему:
Медицина античних часів.
У цей період, на доповнення до тваринництва, виникає і розвивається землеробство, яке сприяє ще більшому збагаченню людської спільноти. Виникає поділ праці та її спеціалізація. Засобом збагачення стає сама людина, яку більш сильна особистість завойовує, привласнює, перетворює у раба, якого змушує на себе працювати. Виникнення і подальший розвиток приватної власності вимагають захисту, що, в свою чергу, призводить до виникнення спеціального апарату: поліції, армії, суду, державних службовців. Виникає держава як апарат захисту існуючого ладу, яка за своєю основною ознакою (рабською працею як основним джерелом збагачення), отримує назву рабовласницької. В цей період, як було сказано вище, був відкриий календар і письмо. Найбільшого розвитку рабовласницькі держави досягають в таких країнах, як Єгипет, Китай, Індія, Вавилон та Ассирія, Греція і Рим.
3.1 Медицина Єгипту. Давньоєгипетська держава обіймає період з V тисячоліття до народження Христа і поділяється на такі відрізки: архаїчний період (V-IV тисячоліття до нової ери), Давнє царство (IV-III тисячоліття до нашої ери), Середнє царство (II-III тисячоліття до нашої ери), Нове царство (від ІІтисячоліття до н.е. до народження Христа).
Основними джерелами вивчення медицини цього періоду є археологічні розкопки, зокрема, вміст гробниць фараонів, а також письмові пам’ятки, які здійснювались на папірусах. Перші папіруси були відкриті в новітній час англійськими дослідниками Смітом і Еберсом і ввійшли в історію під їхніми іменами. Серед знайдених ними папірусів 6 книг носять медичний зміст. Із цих джерел довідуємось, що в Стародавньому Єгипті медичну допомогу надавали лікарі – жреці, що працювали в храмах, і цивільні лікарі, серед яких зустрічались і раби. Богом медицини вважався лікар Імготеп. Бальзамування фараонів сприяло розтинам трупів, тому єгипетські лікарі мали певні анатомічні уявлення. Вони ж розвинули теорію медицини. Згідно їхніх уявлень, по артеріям розносилась пневма, яка в легенях і серці вступала в обмін з кров’ю, а далі кров венами розносилась по всьому організму. Від співвідношення пневми і крові залежало здоров’я і нездоров’я людини. Звідси пропонувались лікувальні засоби, які полягали у відновленні співвідношення пневми і крові і очищення організму від шлаків: проносні, потогінні, сечогінні. Використовувались хірургічні методи лікування: переломів (Єгипет вів постійні війни), скріплення зубів золотою стяжкою. Для знеболювання використовувався опій. Високо ставились гігієнічні заходи: ранні пробудження, обтирання холодною водою, біг, веслування, поміркованість у їжі. Здійснювались соціально- медичні заходи: наймались на державну службу лікарі, що здійснювали санітарний огляд продуктів на базарах, надавали допомогу хворим.
3.2 Медицина Китаю. Бере свій початок з IV тис. до н.е.. Основним джерелом вивчення є письмові документи, адже письмо було винайдено саме в Китаї. Давньокитайська медицина дотримувалась таких теоретичних уявлень. Організм людини складається з п’ятьох елементів – вогню, землі, води, дерева і металу. Процеси життєдіяльності залежать від співвідношення двох начал: чоловічого – «Янь» і жіночого «Інь». Чоловіче начало – активне і світле, жіноче – пасивне і темне. Перевага «Янь» призводида до збудження функцій організму, «Інь» – до їхнього пригнічення.
Медичну допомогу надавали фамільні лікарі тобто лікарі, що передавали мистецтво із покоління в покоління, лікарі-жреці при храмах і лікарі – емпірики. З метою діагностики хвороб застосовувалось опитування хворого (анамнез), дослідження загального вигляду тіла. Лікарі пильно лосліджували вуха, ніздрі, рот, очі, анус, годинами вислуховували пульс, досліджували сечу на вигляд і смак.
Китайські медики надзвичайно розвинули фармакопею. До нас дійшли 52 томи їхніх фармацевтичних засобів. Із ліків рослинного походження на перше місце був поставлений корінь жень-шеню, із ліків тваринного походження – роги молодих плямистих оленів, мускус, кістковий мозок. Із мінеральних речовин використовувалась ртуть при сифілісі та сірка при корості.
Суто китайськими методами стали лікування чжень-цзю (уколами – акупунктура) і лікування припіканнями. У книзі видатного китайського лікаря Бьянь-Ціо “Трактат про захворювання” (VI – Vст до н.е) описано 600 точок, в які належить робити вколювання при захворюваннях.
Застосовувалось хірургічне лікування: ран, переломів, вивихів; виготовлялись протези для ампутованих. Лікар Хуа-То (Vст до н.е) робив порожнинні операції, використовуючи для знеболення вино, опій, сік конопель. Надавалось великого значення гігієнічним заходам: “Одна ніч без сну не спокутується десятками ночей сну”, кожні п’ять днів рекомендувалось обмивати все тіло, голову мити що три дні, а руки п’ять разів на день.
З метою запобігання захворювань на віспу засохлі струпи вісп’яних пустул вдувались в ніздрі дітей.
3.3 Медицина Індії отримує розвиток з ІІІ тисячоліття до нашої ери. Джерелами вивчення індійської медицини є письмові пам’ятки – Аюрведи та закони Ману.
В Індії отримало широке розповсюдження анатомування трупів.
Теоретичні уявлення індійських медиків були такі: тіло людини складається із жовчі, слизу і повітря. Життя тілові надає безсмертна душа. Порушення співвідношення жовчі, слизу і повітря призводить до хвороб.
Медичну допомогу надавали лікарі – жреці, які готувались в цивільних медичних школах. При школах були лікарні і бібліотеки.
Із Аюрвед довідуємось, про вимоги, які ставились до лікаря та ставлення до нього оточення. “Лікар, практика, якого має бути успішною, повинен бути здоровим, охайним, скромним, терплячим, носити коротко підстрижену бороду, старанно вичищені і обрізані нігті, білий, напарфумований одяг. Мова його має бути тиха, приємна та підбадьорлива. Він повинен мати відкрите, співчутливе серце, суворо правдивий характер, спокійний темперамент, бути поміркованим. Завжди намагатися робити добро. Добрий лікар зобов’язаний часто відвідувати і пильно досліджувати хворих. Не бути боязким і нерішучим. Якщо лікар легковажно береться вилікувати хворого невиліковною хворобою, він