Реферат на тему:
Світова медицина в епоху середньовіччя
Загибель Римської імперії у 476 році знаменувала закінчення античних часів. На зміну рабовласницькій державі прийшла феодальна. Вона відзначалась дещо вищим рівнем свободи простої людини, яка хоч і залишалась власністю свого господаря, однак формально вбита ним бути не могла. На зламі нової ери виникли і утвердились основні сучасні світові релігії: у VI – V ст до н.е. – буддизм, християнство, яке започаткувало нову еру та іслам (VIIст.н.е.).
Епоха середньовіччя поділяється на три періоди: раннє середньовіччя (V-ІX ст), середнє (X-XІV ст) та пізнє або епоха Відродження (XV-XVII ст).
4.1 Медицина Візантії. В 330 році імператор Костянтин переніс столицю тоді ще єдиної Римської імперії із Риму до Костантинополя. У 395 році Римська імперія остаточно розпалась на дві частини: західну і східну. Якщо західна через декілька десятиліть буде повністю знищена варварами, то східна або Візантійська – буде існувати ще тисячу років. Це існування мало той позитивний сенс, що були значною мірою збережені культурні надбання античного світу.
Для розвитку медицини мали значення деякі особливості: по-перше, у Візантії виникають перші християнські монастирі, а при них лікарні і медичні школи ( IV ст), по-друге, торгові каравани, натовпи прочан і походи хрестоносців до гробу Господнього сприяли розносу інфекцій і виникненню епідемій. Так, чума, що розповсюдилась в епоху правління імператора Юстиніана (VI ст), ледве не призвела до падіння Візантійської імперії. Дещо пізніше, в XIV ст., епідемія чуми, що охопила всю Європу, забрала чверть жителів континенту.
Найвидатнішим лікарем Візантії був Орибазій (326-403), лейб-медик імператора Юліана. Він зібрав величезну збірку праць вчених Греції і Риму під назвою “Сінапсіс”, чим зберіг їх для наступних поколінь.
4.2. Арабська медицина. В VII столітті під зеленим стягом ісламу була зібрана велетенська імперія арабів, від Гібралтару на заході до Середньої Азії на сході. Проіснувавши півтора століття, імперія розпалась на окремі халіфати.
Араби зробили значний внесок у розвиток культури і науки, зокрема медицини. Наука зосереджувалась у товариствах освічених (меджліс – уляма) і будинках науки (даріл-фінум).
Араби винайшли т.з. арабські цифри, додавши до раніше відомих нуль; започаткували аналітичну геометрію, тригонометрію і алгебру (аль-джабр). В астрономії вирахували географічні широту і довготу. Розвинули хімію, якій дали назву аль-хімія, отримали азотну, соляну кислоти, спирт (алкоголь), водяну баню, застосували фільтрування. Винайшли перо для писання, водяний і механічний годинники, магнітну голку, збільшувальне скло. Найвидатнішим арабським ученим був Магомед-аль-Хорезмі.
Великих успіхів було досягнуто в галузі медицини. Медицина зосереджувалась в приватних лікарнях і медичних школах при них.
Аптека, як медичний заклад, бере свій початок в арабських халіфатах.
До найвидатніших представників арабської медицини належать: Аль-Разі (850-923) і Ібн –Сіна (980-1037).
Аль Разі був засновником Багдадської лікарні і медичниї школи. Для будівництва лікарні Аль-Разі пропонував розвішувати м’ясо в різних місцях міста і будувати там, де воно найдовше збережеться. Він рекомендував перевіряти в лікарнях описи хвороб, які не завжди співпадатимуть з описаним, закликав лікарів відкривати нові лікувальні засоби, невідомі раніше.
Найвидатніший лікар не лише арабського світу, а й всієї епохи середньовіччя - Абу-Алі-аль Хусейн-ібн Абдуллах-ібн Сіна (Авіценна) – народився в аулі Авшан біля Бухари. працював в Бухарі, Хорезмі, Хамадані, Ізфагані. В Хорезмі (999-1014) написав “Канон медицини”, який протягом п’яти століть був основним посібником, з якого майбутні медики не лише в арабських, а й в європейських медичних школах вивчали медицину. В Хамадані був візирем хана і запропонував план економічної і культурної перебудови ханства, який складався із таких основних розділів – покращення системи зрошення, запровадження пільг для купців, розвиток освіти, будівництво лікарень, лазень і водогону. Той правитель розумний, вважав Авіценна, який поширював освіту серед підлеглих. Теоретичні постулати Авіценни були такими: людина складається із двох субстанцій – тіла і душі; тіло інертне, смертне, душа активна і безсмертна; медицина має служити людині; це наука про будову людського тіла, необхідна для того, щоб зберігати здоров’я або вертати втрачене. В трактуванні причин захворювань Авіценна розвивав погляди Гіппократа. Основними причинами він вважав шкідливість клімату і місцевості, шкідливість харчування, надмірну працю, конституцію тіла і душевні потрясіння. Для ілюстрації впливу останніх проводив такий дослід: зачиняв у двох клітках по ягняті. Обом давав добру їжу, але біля однієї з кліток прив’язував вовка. Ягня, що мало вовка за сусіда, незважаючи на добру їжу, чахло і здихало.
Авіценна вважав, що дія ліків залежить від таких факторів: ясного розуміння, чому саме ці ліки призначаються, стану хворого, доброякісності ліків, правильної дози та місця введення ліків.
Авіценна першим поставив діагноз цукрового діабету, відмітивши у хворих підвищений апетит, спрагу, поліурію і солодку сечу, яку пробував на смак. Застосовував уринотерапію. Описав клініку виразки шлунку, сибірської виразки, розробив техніку трахеотомії, літотомії, ектерпації пухлин, кровопускань. Ввів у вжиток червону ртуть і вісмут, запропонував катетер.
4.3 Медицина Західної Європи. Феодальний устрій західної Європи характеризувався натуральним господарством, роздрібленістю окремих феодальних держав та їхніх складових частин – князівств, графств тощо. Єдиним і водночас могутнім об’єднуючим фактором була християнська церква, яка вела небезуспішну боротьбу за володарювання над цивільним життям. Спроби порушити церковні канони придушувались з допомогою спеціального суду – інквізиції, яка, зазвичай, порушників цих канонів засуджувала до єдиної ефективної міри покарання – спалювання на вогнищі.
В епоху раннього середньовіччя в Західній Європі виникають монастирі зі шпиталями та медичними школами при них. В монастирях