Науковий реферат
Українська медицина та фармація в XVIII, XIX та на початку XX століття
Українські медики внесли вагомий вклад у скарбницю світової медицини.
Олександр Шумлянський Багато імен взято із книги С. Верхратського “Історія медицини”. К.: Вища школа, 1983 (1748—1796), родом з Полтавщини, вчився в Київській академії і Петербурзькій госпітальній школі. Захистив у 1793 році дисертацію у Страсбурзькому університеті, присвячену побудові нирок. За допомогою нових для того часу методів наповнення судин і мікроскопа він перший описав мальпігієве тільце, встановивши, що воно є не залоза, як вважалося тоді в науці, а судинний клубочок – glomerulus (термін, запропонований О.Шумлянським). Він же відзначив, що glomerulus має навколо себе “кільцеву межу” – оболонку, яку через 57 років, при вже більш досконалій мікроскопічній техніці, вдруге описав англійський учений Баумен. Ця оболонка дістала в науці назву бауменової, незважаючи на те, що сам Баумен визнавав пріоритет у цьому відношенні Шумлянського. У своїй дисертації О. Шумлянський описав і подав малюнок сечових канальців з їх петльовим згином, який у другій половині XIX ст. вдруге був описаний анатомом Генле і дістав в науці лише його ім’я. Шумлянський довів, що ці канальці не сполучаються з артеріальними капілярами, як це вважали за його часів видатні анатоми.
Мартин Тереховськнй (1740—1796), родом з Полтавщини, вчився в Київській академії і Петербурзькій госпітальній школі. Захистив у Страсбургу докторську дисертацію, в якій довів, що мікроорганізми в настоях води не виникають самостійно, як це вважалося за тих часів більшістю вчених, а заносяться ззовні. О. Шумлянський і М. Тереховський були командировані в країни Західної Європи для вивчення постановки медичної освіти. Повернувшись, вони розробили проект перетворення госпітальних шкіл на медико-хірургічні училища. За цією реформою (1786) програми медичних шкіл були наближені до програм медичних факультетів, але справжніми вищими медичними школами вони стали лише з перетворенням їх у 1798 році на медико-хірургічні академії, які були створені в Петербурзі і в Москві.
Нестор Максимовнч-Амбодик (1744—1812), родом з Полтавщини, по закінченні Київської академії і Петербурзької госпітальної школи, дістав докторський диплом у Страсбургу. Протягом 24 років він уперше викладав російською мовою акушерство в медичних школах Петербурга, написав перший класичний підручник з акушерства, який мав, за тогочасним звичаєм, довгий заголовок: “Искусство повивання или наука о бабичьем деле, в коем кратко, но ясно толкуется, какое детородные женские части строение имеют, каким образом надлежит пособлять беременным при родах, роженицам после родов и новорожденным им младенцам во время младолетства; на 6 частей разделенная и многими рисунками снабженная”. Він першій увів демонстрацію оперативного акушерства на фантомі, виготовленому за його малюнками, запровадив у нас в практику акушерські кліщі.
Нестор Максимови був високоосвіченою людиною. Він написав ще “Врачебное веществословие или описание целительных растений...” з прегарними власними малюнками, “Анатомо-физиологический словарь”, в якому подав багато нових термінів, підручник з ботаніки, ботанічний словник.
Сміливо для тих часів звучав епіграф Н.Максимовича до його підручника акушерства, як критика політики “всемогутньої самодержиці” Катерини ІІ, яка заселяла кращі землі Подніпров’я і Поволжя німецькими колоністами: “Здравый рассудок повелевает больше о размножении народа прилежным соблюдением новорожденных детей, чем население необработанной земли неизвестными пришельцами”.
Данило Самойлович (1746–1811), закінчивши Київську академію й Петербурзьку госпітальну школу, служив спочатку полковим лікарем. У 1780 році дістав докторський диплом у Лейдені. Після цього він майже весь час працював на Україні, ведучи боротьбу з чумними епідеміями, які вибухали в різних місцевостях нашого краю. Самойлович був близькою людиною до всемогутнього в ті часи на Україні князя Потьомкіна, що давало йому можливість широко і з великим успіхом здійснювати противочумні заходи, йому належить багато праць російською і французькою мовами, присвячених, головним чином, вивченню чуми.
Самойлович у своїх працях переконливо довів, що чума не переноситься “міазмами”, що є наслідком життя різних органічних речовин, як це було визнано тогочасною наукою, а передається при безпосередньому контакті з хворим. Самойлович запропонував для медичних працівників запобіжне щеплення проти чуми подібно до противіспяної варіоляції. Він розробив нові методи ізоляції і дезинфекції при чумних епідеміях, які не вимагали спалювання будинків і речей захворілих, від чого в ті часи тяжко матеріально терпіло населення уражених місцевостей. Своїми працями вія багато сприяв проведенню санітарних заходів у російській армії.
Самойлович робив наполегливі спроби за допомогою патологоанатомічних розтинів і мікроскопічних досліджень знайти збудника чуми. Зрозуміло, що ці спроби через недосконалість тогочасної мікроскопічної техніки не могли увінчатися успіхом. Данила Самойловича було обрано членом 12 іноземних академій. Не був він лише членом Петербурзької академії.
Оскільки Данило Самойлович не працював у вищих медичних школах, ім’я цього видатного вченого скоро було забуте і майже не згадувалося в працях з історії медицини. Навіть дата його смерті точно не відома. За одними авторами, він помер у Москві в 1805 році, за іншими, більш вірогідними, він помер на своєму посту – в боротьбі з чумою в м. Таганрозі в 1811 році.
Одночасно з Д. Самойловнчем велику роботу по оздоровленню армії, по організації здорового побуту солдатів у мирний і воєнний час проводив штаб-лікар Юхим Білопольський.
Юхим Білопольський народився в 1753 році, в родині козака. Закінчивши Чернігівську колегію, вчився в Петербурзькій госпітальній школі. Здійснював організацію заходів по охороні здоров’я солдатів. Пізніше Білопольський працював під керівніцтвом Д. Самойловича в приморських госпіталях на Чорному морі.
Данило Веланський (справжнє прізвище – Кавунник,