Великою заслугою В. П. Образцова в історії світової клінічної медицини є розробка глибокої методичної ковзної пальпації органів живота.

Відкриті Ауенбругером у 1761 році перкусія, Лаенеком у 1816 році аускультація відіграли виняткову роль для діагностики захворювань органів грудної клітки. Для діагностики захворювань органів живота ці методи не мали істотного значення. Образцов, застосовуючи розроблений ним метод пальпації, показав, що його методом після певного тренування можна зазначити точно положення, фізичні властивої органів живота і патологічні зміни в них. Його перші повідомлення про це на засіданнях медичних товариств, у журналах були зустрінуті скептично, навіть після підтвердження його клінічних висновків на операціях і секціях. Лише з введенням у клініку рентгенологічних досліджень (1904–1910), коли були проведені порівняльні дослідження пальпаторних даних з даними рентгеноскопічними, метод пальпації за Образцовим дістав загальносвітове визнання. Методика глибокої систематичної ковзної пальпації, за Образцовим, поставила діагностику органів живота на твердий грунт, і тому справедливо в історії клінічної медицини відкриття В. Образцова оцінюється нарівні з відкриттями Ауенбругера і Лаенека.

Використовуючи свій метод пальпації, Образцов розробив уперше диференціальну діагностику між колітом і ентеритом, раком і туберкульозом сліпої кишки, тазового апендициту. Він перший описав клінічну картину і поставив за життя діагноз грижі Трейца, коли тонка кишка ущемлюється в fossa duodenojejunalis.

В розвиток фізіології видатний внесок зробили вчені медичних шкіл України.

Засновником експериментальної фізіології в Харківському університеті був І. Щолков (1833–1909). Він був вихованцем цього університету, працював по фізіології у Карла Людвіга у Відні. Призначений у 1863 р. завідувати кафедрою фізіології, він організував при ній першу на Україні експериментальну лабораторію. В своїх працях Щолков головну увагу приділяв фізіології нервової системи та вивченню газообміну. Він написав посібник з фізіології; широко залучав до наукової роботи студентів. В його лабораторії виконав першу свою наукову роботу В.Данилевський, який пізніше майже півсторіччя очолював фізіологічну науку в Харкові.

Василь Данилевський (1852–1939), закінчивши Харківський університет, пройшов, як і його вчитель, фізіологічну школу Карла Людвіга, а потім працював у Парижі в лабораторії відомого фізіолога-біофізика д’Арсонваля (1851–1940).

В. Данилевському належить відкриття в головному мозку центрів регуляції вегетативних процесів, він провів перші досліди по реєстрації електричних явищ у мозку, що пізніше лягли в основу електроенцефалографії. Данилевський був піонером фізіологічного вивчення гіпнозу в тварині людини. Він перший довів можливість дістати ефект вагусного подразнення при перфузії коронарних судин серця через 24 години після клінічної смерті.

В. Данилевському належать видатні праці, присвячені вивченню паразитів крові птахів. Він перший показав, що гемоспоридії, паразитуючи в еритроцитах, дуже поширені в різних хребетних тваринах. Ці праці відіграли велику роль в експериментальному вивченні малярії та її хіміотерапії.

В. Данилевський був організатором і керівником Українського інституту ендокринології і терапії в Харкові. У 1910 р., незважаючи на опір міністерства освіти, він засновує жіночі медичні курси.

Брат В. Данилевського – Олександр Данилевський (1838–1923) – видатний вітчизняний біохімік. Він очолював кафедри фізіологічної хімії в різні роки в Казані, Харкові та Військово-медичній академії в Петербурзі, йому належать видатні праці, присвячені вивченню протеолітичних ферментів, хімії білків та питанням харчування.

В Києві фізіологічну науку очолював В. Чаговець (1873–1941). Основні його праці присвячені електрофізіології. В 1903 р. Чаговець опублікував монографію “Очерк електрических явлений на живых тканях с точки зрения новейших физико-химических теорий”, в якій обгрунтував іонну теорію збудження.

Величезні заслуги мають українські вчені і в створенні важливої галузі людського знання – мікробіології (спочатку вживалася назва “бактеріологія”). Своїми працями в цій галузі вони не тільки відкрили нові, досконалі засоби боротьби з захворюваннями, але виявили й показали суть процесів, що перебігають в організмі при певних захворюваннях.

Засновником першої школи українських мікробіологів був Л.Ценковський (1822–1887). Левко Ценковський, за національністю поляк, вищу освіту здобув у Петербурзькому університеті. Протягом 22 років працював професором спочатку в Одесі, пізніше в Харкові. За фахом він був ботанік. Ценковський перший створив у нас справжню наукову ботанічну лабораторію з широким застосуванням мікроскопу. Вивчаючи найпростіші форми на межі рослин і тварин, він основну увагу, як природодослідник з широким біологічним кругозором звертав не тільки на їх морфологію, а, головне, на еволюцію розвитку. Він описав 43 нові види мікроорганізмів, його праці мали велику вагу для агрономії, ветеринарії і медицини. Особливе значення мало винайдення Ценковським методу виготовлення вакцини проти сибірки.

У 1881 році вакцину проти сибірки виготовив Пастер. Спосіб її виготовлення придбала торговельна фірма. Коли в 1882 р. Ценковський приїхав у Париж, щоб вивчити виготовлення протисибіркової вакцини, то йому в цьому було відмовлено. Повернувшись на батьківщину, Ценковський, не в дуже несприятливих умовах створив лабораторію на задвірках Харківського ветеринарного інституту. Після наполегливої трирічної роботи він винайшов свій, оригінальний спосіб виготовлення вакцини проти сибірки, яка була більш дійова, ніж виготовлена методом Пастера. Виготовлення протисибіркової вакцини за Ценковським, з деякими змінами, застосовується до наших днів.

Внесок світового значення в розвиток мікробіології, в створення нових напрямів у науці – еволюційної патології, імунології – зробив І. Мечников.

Ілля Мечников (1845–1916) народився в с. Іванівці Куп’янського повіту на Харківщині. Батько його був