Іван Горбачевський – великий український вчений, громадський діяч, життя і творчість якого охоплюють період від 60-х років XIX до 40-х років XX століття.

Життєвий шлях Івана Горбачевського починається із с.Зарубинці Збаразького району недалеко від Тернополя, де 15 травня 1854 р. він народився в сім’ї священника. Вчився в Тернопільській гімназії, тут виявив великий хист та любов до знань. В гімназії став членом нелегального гуртка “Громада”, який ставив за мету будити в народі національну свідомість. Цю ідею Іван Якович проніс усе своє життя і передав у спадок багаточисленним своїм учням і послідовникам. Велика тяга до знань, внутрішній поклик працювати для визволення народу, вказали йому дорогу до Відня, а відтак до Праги. Закінчив медичний факультет Віденського університету.

З 1883 до 1917 р.р. Горбачевський працює професором кафедри медичної хімії Чеського Карлового університету в Празі, очолює кафедри фармакології та фізіологічної хімії. В 1902-1903 р.р. є ректором Чеського університету. Він був не тільки великим українським патріотом, але і великим громадянином Чехії.

Він брав участь у створенні пам’ятника великому борцю за волю Чехії – Яну Гусу. Монумент Гусу було доручено відкрити українцеві Івану Горбачевському.

Великий вклад вніс він в організацію і становлення Українського лікарського товариства, створеного на основі НТШ ім.Т. Шевченка, був обраний першим його почесним головою. В 1919 році він стає професором кафедри хімії щойно створеного у Відні Українського університету; 1921 р. професором, а з 1923 р. – ректором Українського університету у Празі. З 1923 року одночасно викладає хімію в Українській господарській академії в Подебрадах. У 1923-1924 р.р. та з 1932 р. Іван Горбачевський – ректор Українського університету, на посаді професора працює до 1938 р.

Наукову працю розпочав у молодому віці. Перша публікація вийшла в 1875 р. Праці його стосуються переважно органічної та фізіологічної хімії. Він одним з перших виділив амінокислоти, встановив, що вони є тими цеглинами, із яких побудовані білки, еластин. Вперше в світі синтезував (1882) сечову кислоту із сечовини та амінокислоти гліцину. В 1886 р. опублікував працю про синтез креатину, відкрив фермент ксантиноксидазу (1889-1891). Праці Горбачевського започаткували вивчення метаболізму азотистих сполук та патології пуринового обміну, зокрема подагри. Ряд праць вченого присвячені загальній хімії, гігієні, епідеміології.

Всеукраїнська АН у Києві (1925) обрала його дійсним членом. Помер Іван Горбачевський 24 травня 1942 р. на 88 році життя, похований у Празі.

Попри вагомі наукові здобутки, медична допомога для широкого люду залишилась малодоступною.

На початку XIX століття в російській імперії, в тому числі і на території Східної України, в повітових містах встановлюється посада повітового лікаря. На нього накладались такі обов'язки:

1. організація боротьби з епідемічними хворобами.

2. надання швидкої медичної допомоги.

3. заготівля лікарських трав.

У повітових лікарів були помічники, т.з. лікарські учні. Це були молоді люди без медичної освіти. Лікарі мали навчати їх готувати ліки і виконувати найпростіші лікарські призначення. Ніяких асигнувань на медикаменти не відпускалось. Лікарі обмежувались, в основному, застосуванням лікарських рослин. Рецепти виписувались на трави, коріння, масла, настойки, відвари, що їх добували з рослинної сировини. Найчастіше призначались примочки, полоскання, збори, тим часом, як рецепти на порошки, краплі та мазі зустрічались рідко. Зовсім не виписувались рецепти на супозиторії та глобули.

Серед перших повітових лікарів зустрічаємо лікаря з Переяслава Київської губернії Андрія Козачківського. Він був близький до Тараса Шевченка. Перебуваючи у Козачківського, Т. Шевченко написав "Заповіт". Під час заслання Козаківський надавав матеріальну допомогу та підтримував морально великого поета. Почуття Шевченка до свого переяславського друга відображені у вірші "Козачківському", написаному в Орській фортеці в 1847 р.:

"А іноді так буває,

Що й сльози не стане,

І благав би я о смерті,

Так ти і Украйна,

І Дніпро крутоберегий,

І надія брате

Не даєте мені в бога

О смерті благати"

Останній раз Т. Шевченко гостював у Козачківського в 1859 р. Сам Андрій Козачківський як лікар мав велику популярність. Його слава поширилась далеко за межі Переяславського повіту та Київської губернії. Він помер у 1889 р.

Необхідно відмітити, що на початку XIX століття в Росії відмічався гострий дефіцит у медичних та фармацевтичних кадрах. В Україні в цей час лікарями працювали переважно вихованці вищих і середніх спеціальних навчальних закладів Москви та Петербурга, а також випускники західно-європейських університетів.

Підготовка лікарів в Україні пожвавилася після відкриття в 1805 р. Харківського університету. Медичний факультет було створено в 1806 р. у складі шести кафедр, в тому числі "матеріа медіка" (фармації, фармакогнозії та фармакології). Спершу умови праці і навчання на факультеті були тяжкими, обладнання погане і вкрай недосконале. В 1814 р. були відкриті терапевтична та хірургічна клініки, які мали по шість ліжок, пологова палата – на чотири ліжка, в якій за перші шість років було прийнято 20 пологів. Пересічний випуск складав 9 - 10 лікарів.

При університеті поступово створювались навчально-допоміжні заклади: кабінети, лабораторії, ботанічний сад. В університеті, як і в інших навчальних закладах царської Росії, при медичному факультеті були організовані провізорські курси,