Папульозні висипання в основному локалізуються на мигдаликах, піднебінних дужках, мікому піднебінні, де папули зливаються (папульозна ангіна), а також на слизовій оболонці щік, особливо по лінії зливання зубів, і на яснах. Спочатку папула розміром до 1 мм з незначною інфільтрованою основою темно-червоного кольору. Потім пораження зливаються, можуть утворювати своєрідні „гірлянди”, стають щільними, безболісні, обмежені від нормальної слизової гіперемійованим вінчиком і злегка припіднятими над рівнем слизової оболонки. Через мацерацію епітелію н поверхні папул, вони стають біловатого кольору, а довкола зберігається запальний вінчик, що нагадує афти.

На слизовій появляються папули, які знаходяться на різних стадіях розвитку (несправжній поліморфізм). Внаслідок постійного подразнення папули зливаються над СОПР. Болючість може виникати після утворення ерозій, особливо при локалізації їх в кутах рота (сифілітична заїда). На язику папули набувають форми великих кільцеподібних дисків. Нитковидні сосочки можуть бути гіпертрофовані або атрофовані. При атрофії сосочків утворюються овальні, гладкі, поліровані поверхні, які знаходяться нижче рівня СО (симптом „скошеного луга”.

Папульозні сифіліди часто поширюються на гортань, що зумовлює хриплість голосу (сифілітична дисфонія). Суб’єктивні відчуття при цьому відсутні. При злоякісному протіканні сифілісу на мякому піднебінні, мигдаликах можуть появлятися виразкові сифіліди. Виразки можуть зруйнувати значну частину мякого піднебіння, що супроводжується затрудненим ковтанням і лихоманкою.

Диференціальну діагностику вторинних сифілідів слід проводити з медикаментозними висипаннями. Сифілітичну еритематозну ангіну слід диференціювати від банальної катаральної ангіни, для якої характерно підвищення температури, болючість і набряк мигдаликів, яскраво-червоний колір еритеми.

Сифілітичні папули слід відрізняти від проявів кератозів. Якщо білосуватий наліт з поверхні сифілітичних папул знімається легко, то при лейкоплакії, червоному плоскому лишаї, червоному вовчаку зняти практично не вдається.

Сифілітичні папули відрізняються від кандидозу СОПР, тим що після зняття нальоту з вогнищ пораження, оголюється мідно-червона, ерозивна, безболісна поверхня.

Діагноз вторинного сифілісу встановлюють на основі клінічних проявів клінічних проявів і лабораторного дослідження.

Третинній період сифілісу починається через 4-6 років після початку захворювання. Пораження СОПР характеризується розвитком запальних інфільтрантів (гум, горбків).

Гумозний сифіліс часто локалізується на мікому і твердому піднебінні, на язику. Спочатку утворюється в товщі слизової вузол, який збільшується. А потім некротизується в центрі, утворюючи виразку. Вона має кратероподібну форму,Ю щільні краї, неболюча, дно покрите грануляціями. Заживаючи, утворюється втягнутий зіркоподібний рубець. При локалізації на піднебінні на місці гуми може утворитися перфорація. Гумозне пораження язика може протікати у виді окремих гум (вузловатий глосит), або в виді дифузного склерозу. При цій формі виникає глибока інфільтрація в товщі язика, при якій атрофуються нитковидні сосочки. Язик стає червоним, блискучим, гладким. Потім інфільтрат заміщується фіброзною тканиною і розвивається склероз. Язик зменшується, стає малорухомим, щільним. На спинці язика часто утворюються болючі тріщини, трофічні виразки, які можуть перероджуватися в злоякісні.

Горбковий сифіліс-це щільні незапальні утвори, від темно-червоного до ціанотично-бурого кольору, з чіткими границями, які виступають над поверхнею слизової оболонки, діаметром 0,5-0,7 см, не зливаються і швидко розпадаються, утворюючи глибокі виразки з нерівним дном. Після заживлення залишається рубець з фестончатими краями.

Прояви третинного сифілісу на губах мають вигляд обмежених горбків, які звиразковуються, іноді приєднується вторинна інфекція. Уражена губа набрякає, збільшується в 2-3 рази, а слизова оболонка набуває темно-червоного кольору з ціаностиіним відтінком. Рубці, що утворюються після заживлення виразки, спричиняють деформації і порушення функцій. Діагностика третинного сифілісу встановлюють по основі клініки і лабораторних данних.

Диференціальну діагностику проводять від язвмілітарно-виразкового туберкульозу, tbc вовчаку, раковому пораженні.

Гонорейний стоматит-гостре інфекційне захворювання СОПР, збудником якого являється гоноко Нейсера.

При гонорейному стоматиті поражається слизова переважно нижніх відділів порожнини рота (губ, ясен, бокових і нижньої поверхні язика і дна порожнини рота), а також глотки, мигдаликів, гортані. Слизова гіперемійована, покрита великою кількістю сірого з неприємним запахом гнійним нальотом.

Ерозії, які виникають, болючі, кровоточиві, вкриті сірим нальотом, можуть гноїтися. У важких випадках виникають виразки неправильної форми з непідритими краями. Ці виразки мякі, безболісні, вкриті сіруватим чи зеленовано-сірим нальотом у якому при мікроскопічному дослідженні знаходять збудника гонореї.

Трихомоніаз.

Ротова трихомонада надзвичайно поширена при стоматологічних захворюваннях. Найчастіше вона локалізується в патологічних кишенях, звідти може поширюватись в венрхньощелепові синуси та інші прилеглі ділянки. Ротову трихомонаду знаходять майже у всіх хворих пародонтозом, які мають гнійні виділення з ясневих кишень.

Чіткої клінічної картини трихомоніаз ротової порожнини немає: на фоні вульгарної пухирчатки, ерозивно-виразкової форми червого плоского лишаю та інших запальних захворювань слизової оболонки переважають клінічні прояви фонового захворювання.

При трихомоніазі відзначаються:

-посилення гнійних виділень з ясневиз кишень і ерозивних поверхонь;

-більша інтенсивність зубного нальоту;

-енприємний гнилісний запах з роту.

Вважають, що ротова трихомонада стає патогенною лише при сприятливих для цього умовах, в першу чергу-розвиткові інфекційних запальних процесів у ротовій порожнині.

Діагноз тріхомоніазу грунтується на динах лабораторного дослідження.

Профілактика захворювання полягає у дотриманні правил індивідуальної гігієни, своєчасному лікуванні хронічних стоматологічних захворювань, регулярній санації.