РЕФЕРАТ

на тему:

„Медико-соціальні аспекти штучного запліднення”

ПЛАН

Вступ.

1. Розвиток Законодавства України в галузі застосування штучної інсемінації.

2. Сурогатне материнство.

3. Деякі аспекти договірних відносин при застосуванні сурогатного материнства.

4. Сурогатне материнство та законодавство в сфері охорони здоров’я.

5. Оспорювання материнства у судовому порядку.

Висновок.

Вступ.

Реалізація прав громадян у сфері репродуктивних технологій є найбільш уразливою. Незважаючи на це, зазначена царина сімейно-правових відносин до останнього часу не відчуває на собі достатнього правового регулювання.

Частково це можна пояснити тим, що застосування методів штучного запліднення або імплантації зародка поки що не достатньо поширене. Водночас різке зниження репродуктивного здоров’я населення, падіння народжуваності, нові розробки у галузі біомедицини раз по раз привертають увагу до правових питань застосування методів штучної інсемінації.

Актуальність застосування методів штучної інсемінації пов’язана також із іншою категорією проблем, пов’язаних з комерціалізацією та криміналізацією народження дітей за допомогою сурогатного виношування. Чинне законодавство України у сфері застосування методів штучного запліднення наразі не відрізняється повнотою регулювання, а відсутність певних законодавчих норм надає можливість використовувати методи штучного запліднення з метою, яка не тільки не відповідає морально-етичним нормам, але й створює основу для криміналізації цієї сфери.

1. РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ ЗАСТОСУВАННЯ ШТУЧНОЇ ІНСЕМІНАЦІЇ

Переважно походження дітей від батьків базується на кровно-родинних зв’язках. Сімейне законодавство встановлює регулювання так званого соціального материнства та батьківства. Традиційним інститутом соціального батьківства є інститут усиновлення. На сьогодні з передовим розвитком медицини особливого значення набуває соціальне батьківство (материнство), яке є результатом застосування штучної інсемінації. Під штучною інсемінацією розуміється застосування методів штучного запліднення та імплантації ембріона (зародка), а також виношування та народження дитини за допомогою сурогатної матері.

Перше згадування про можливість застосування методів штучного запліднення закріплювалося в Законі СРСР “Про внесення змін та доповнень в деякі законодавчі акти СРСР щодо питань, які стосуються жінок, сім’ї та дитинства”. Дещо пізніше Кодекс законів про шлюб та сім’ю України (у редакції від 1992 р.) встановлює регулювання питань запліднення за допомогою донору (сурогатної матері), відповідно до якого дружина, яка дала письмову згоду своєму чоловіку на запліднення та народження дитини іншою жінкою, записується матір'ю цієї дитини і не має права оспорювати проведений запис.

19 листопада 1992 р. в “Основах законодавства України про охорону здоров'я” закріплюється право кожної жінки на застосування методів штучного запліднення або імплантації зародка. Так, відповідно до ст. згаданого нормативного акта застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоров'я України на прохання дієздатної жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.

Новий Сімейний кодекс України також приділяє увагу питанням реалізації громадянами своїх прав у сфері репродуктивних технологій. У ст.ст. , 139 СК України встановлено порядок визнання батьками дитини, яка народилася у результаті штучної інсемінації та можливість оспорювання материнства сурогатною матір’ю. Проте не можна не звернути увагу на те, що Кодекс залишає поза полем правового регулювання більшість проблемних питань, які виникають у зв’язку із застосуванням методів штучного запліднення.

2. СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО

Перша дитина, яку народила сурогатна матір, з’явилася в Англії в 1978р. Натомість ставлення до легалізації сурогатного материнства у різних країнах досі лишається різним. Існують країни, в яких сурогатне материнство заборонено. Так, наприклад, у Німеччині спроба імплантувати ембріон жінці, яка у наступному має намір відмовитися від своєї дитини, є злочином, відповідальність за який несе лікар, який здійснив операцію із пересадки ембріона. У Норвегії, Іспанії, Швейцарії дозволено лише некомерційне сурогатне материнство. У Канаді сурогатне материнство дозволене, але договір з сурогатною матір’ю не має юридичної сили, тобто жінка (сурогатна матір) може залишити народжену дитину собі.

Україна належить до тих країн, які на законодавчому рівні закріплюють правові можливості застосування сурогатного материнства (зокрема, комерційного). Важливо наголосити, що застосування саме цього інституту штучного запліднення викликає більшість проблемних питань, які спричинені як недосконалим правовим регулюванням, так й морально-етичними аспектами.

Відповідно до п. ст. Сімейного кодексу України у разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя. Положення цієї статті свідчать, що Сімейний кодекс України у питаннях штучного запліднення за допомогою сурогатної матері не захищає інтереси біологічної матері, а ставить на перше місце умови угоди, яка була укладена між сурогатною матір’ю та подружжям. Відтак, СК України не припускає можливості того, що сурогатна матір захоче залишити дитину собі, не зберігає за нею права залишити свою дитину та бути зареєстрованою у органах реєстрації актів цивільного стану. Відверто кажучи, це положення не відповідає практиці тих європейських країн, в яких сурогатне материнство дозволено на законодавчому рівні.

Європейська практика дотримується зовсім іншого підходу щодо регулювання питань встановлення материнства у випадку народження дитини сурогатною матір’ю та виходить з того, що матір’ю дитини є та жінка, яка її виносила та народила, тобто права біологічної матері мають переважну силу перед правами матері генетичної. Аналогічне положення презюмується російським сімейним законодавством, відповідно до якого особи, які перебувають у шлюбі, та які дали згоду у письмовій формі на імплантацію ембріона іншій жінці з метою його виношування, могуть бути записані батьками дитини лише за згодою жінки, яка народила дитину.

У 1989 р. група експертів Ради Європи розробила та систематизувала рекомендації у сфері застосування сурогатного материнства (Council of Europe. Human Artificial Procreation. Strasbourg.1989). З метою запобігання можливості використання комерційного сурогатного материнства, а також