3. ДЕЯКІ АСПЕКТИ ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН ПРИ ЗАСТОСУВАННІ СУРОГАТНОГО МАТЕРИНСТВА

Інший аспект питань походження дитини від сурогатної матері стосується презумпції батьківства та прав чоловіка, який перебуває у шлюбі із сурогатною матір’ю. Припустімо, що жінка, яка має намір стати сурогатною матір’ю, підписує з подружжям та з відповідним медичним закладом договір про виконання послуг щодо виношування дитини, в якому вона дає згоду на виношування дитини, на застосування до неї відповідних процедур та на наступну передачу дитини подружжю. Проте законодавством не встановлюється необхідність в отриманні згоди чоловіка на використання його жінки як сурогатної матері. З одного боку, це зрозуміло, оскільки сурогатне материнство зачіпляє лише репродуктивні права жінки, але не її чоловіка. А репродуктивні права будь-якої особи не можуть бути обмежені іншими особами, зокрема подружжям. З іншого боку, Сімейний кодекс України встановлює презумпцію батьківства, що означає, що батьком дитини, яка була народжена у шлюбі, є автоматично чоловік жінки. Отже, беручи до уваги недолік у правовому регулюванні цих питань, а також відсутність заборони оскаржувати батьківство на підставі п. ст. СК України, можна припустити, що чоловік жінки, яка була штучно інсемінована з метою виношування та народження дитини, має право звернутися до суду з вимогою про встановлення його батьківства. При цьому слід зазначити, що наразі відсутні належні правові механізми захисту прав як генетичного батька, так й чоловіка жінки, яка була сурогатною матір’ю.

З огляду на презумпцію батьківства подружжя, права жінки, яка буде виконувати функції сурогатної матері, та її чоловіка при застосуванні сурогатного народження дитини особливого значення набуває договір, якій укладається між подружжям, медичним закладом та жінкою, яка згодна виступити у ролі сурогатної матері. Вважаємо, що істотними умовами такого договору є не тільки встановлення обов’язку сурогатної матери віддати дитину після її народження генетичним батькам. Крім цього, у договір слід вносити багато інших істотних положень, а саме: компенсація витрат на медичне обслуговування, втрати заробітної плати сурогатної матері, встановлення її місця проживання, найменування медичного закладу, в якому буде здійснена операція із пересадки ембріона, в якому буде надаватися наступна медична допомога та обстеження сурогатної матері тощо. Нарешті, коли йдеться про комерційне сурогатне материнство, в договорі потрібно оговорювати суму нагороди або компенсації на випадок, коли сурогатна матір захоче залишити дитину собі, а генетичні батьки не будуть проти цього заперечувати.

4. СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО ТА ЗАКОНОДАВСТВО В СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Важливо зазначити, що застосування методу штучного запліднення дитини можливо лише за медичними показниками. Тому ситуація, за якій фізіологічно жінка може мати дитину, але за будь-якими причинами не хоче самостійно виношувати та народжувати дитину теоретично не припускається. Порядок застосування штучного запліднення та імплантації ембріона на сьогодні урегульовано в „Умовах та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів)”, які затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України № від 4 лютого 1997 р. Відповідно до п. .2 зазначених Умов штучне запліднення здійснюється виключно в акредитованих для цього закладах охорони здоров'я за дозволеними МОЗ методами. Під час використання методу штучного запліднення подружжя має право на інформацію про процедуру штучного запліднення та медичні і правові аспекти її наслідків; результати медико-генетичного обстеження донора, зовнішні його дані, національність.

Однак наразі існує досить велика можливість поширення комерційного сурогатного материнства. Головна причина – кримінальна діяльність (торгівля органами дітей або торгівля дітьми для наступного їхнього жебрацтва) та низький прожитковий рівень більшості українського населення. У такій соціально-економічній обстановці за умови відсутності відповідного правового регулювання та відповідальності за порушення певних норм, вже створені необхідні передумови для зловживання в кримінальних інтересах тими можливостями, які надає Сімейний кодекс України щодо використання сурогатного материнства. А ігнорування в Кодексі прав біологічної матері перед правами генетичних батьків тільки підтверджує це.

5. ОСПОРЮВАННЯ МАТЕРИНСТВА У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ

Сімейний кодекс України не допускає можливості оспорювання материнства жінкою, яка виконувала функції сурогатної матері. Так, відповідно до п. ст. СК України жінка, яка вважає себе матір’ю дитини, має право пред’явити позов до жінки, яка записана матір’ю дитини, про визнання свого материнства. При цьому оспорювання материнства не допускається у випадках коли дитина була народжена із застосуванням імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям. При цьому Сімейний кодекс України не регулює ситуації, коли батьківство або материнство може оскаржуватися подружжям, яки надали згоду на застосування методів штучного запліднення. Наприклад, у випадку коли дитина народилася з будь-якими фізичними або психічними відхиленнями. Виходячи із загального змісту сімейного законодавства оспорювання батьківства у такому випадку не допускається.

Висновок.

З огляду на викладене можна зробити висновки, що забезпечення репродуктивних прав людей, та встановлення правового регулювання цих прав на сьогодні має досить суперечливий характер. Поза зоною законодавчого регулювання лишається багато питань, пов’язаних с захистом прав біологічних та генетичних батьків, забезпечення прав дитини, зокрема, знати своїх батьків тощо. Проте найбільш важливо, що правові прогалини у цій сфері наразі можуть заповнити лише норми моралі, застосування яких залежить від рівня розвитку цивільного суспільства в Україні.

Література

1. Верхратський С.А., Заблудовський П.Ю.,- Історія медицини. К. 1991.

Верхратський С.А., - Історія медицини. М. 1983

Мулановський М.П., - Історія Медицини. М. 1961

4. П.Е. Заблудовський, Г.Р. Гачок, М.К. Кузьмін, М.М. Левіт Історія медицини, Москва, "Медицина",