КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ:

„ Організації і особливості вищої медичної освіти у країнах Західної Європи в період середньовіччя”

План.

Вступ.

Феодальний лад.

Духовна культура середньовіччя.

Схоластика.

Складні лікарські приписи.

Епідемії середніх століть.

Боротьба з заразними хворобами.

Висновок.

Література.

Вступ.

Феодальний лад встановився в різних країнах світу в різні історичні терміни. Цей процес переходу від рабовласництва до феодалізму протікав у специфічних для кожної країни формах. Так, у Китаї це відбулося біля ІІІ-ІІ століття до н.е. , в Індії - у перші сторіччя нашої ери, у Закавказзі і Середній Азії в ІV-VІ століттях, у країнах Західної Європи - у V-VІ століттях, у Росії - в ІX столітті.

Падіння Західної Римської імперії в 476 р. н.е. представляє для Західної Європи історичну грань між рабовласницькою формацією і прийшовшій їй на зміну новою формацією - феодальної, між так називаною стародавністю і середніми століттями. Середньовіччя - епоха феодальних, чи кріпосницьких, відносин охоплює 12-13 століть.

При феодалізмі існувало два основних класи: феодали і залежні кріпаки . Згодом з ростом міст підсилився шар міських ремісників і купців - майбутній третій стан, буржуазія. Між двома основними класами феодального суспільства протягом усього середньовіччя йшла боротьба, що не припиняється.

1. Феодальний лад.

Феодальний лад Франції, Німеччини, Англії пройшов три стадії. Перша стадія феодалізму (з V по X-XІ в.) - раннє середньовіччя - випливала безпосередньо за падінням рабовласницького ладу в Римі в результаті повстання рабів і вторгнення "варварів".

Прогресивні риси феодального ладу позначилися не швидко. Нові форми громадського життя складалися повільно. Кельтські і німецькі племена, що перемогли рабовласницькі держави, принесли із собою пережитки родового ладу з його економічними і культурними рисами, насамперед з натуральними формами господарства. Перехід від античного світу до середньовіччя в Західній Європі був зв'язаний спочатку з глибоким економічним і культурним спадком. У ранньому середньовіччі переважало натуральне господарство. У країнах Західної Європи а плин ряду століть відзначався занепадом науки.

В другій стадії феодалізму в Західній Європі (приблизно з XІ по XV століття) - у розвинутому з ростом продуктивних сил росли міста - центри ремесла і торгівлі. Ремісники в містах поєднувалися в цехи, розвиток яких характерно для даної стадії. Поряд з натуральним господарством одержало розвиток мінове господарство. Міцніли товарно-грошові відносини. Розвивалася і росла торгівля усередині країни і між країнами.

2. Духовна культура середньовіччя.

Уся духовна культура середньовіччя знаходилася під гнітом церковної ідеології, що затверджувала божественну незмінюваність існуючого класового порядку і гноблення. "Світогляд середніх століть був по перевазі геологічним... церква була найвищим узагальненням і санкцією існуючого феодального ладу", Блаженний Августин в ІV столітті виставив характерне в цьому відношенні положення: "Авторитет священного писання вище всіх здібностей людського розуму". Офіційна церква боролася проти –спроб єресеїв критично відноситися до священного писання і церковних авторитетів. У цих єресеїв знаходив висвітлення соціальний протест селян і городян. Для придушення єресеїв наприкінці цього періоду в католицьких країнах Західної Європи був створений особливий орган - інквізиція. Звідси саме собою випливало, що церковна догма була вихідним моментом і основою всякого мислення. Юриспруденція, природознавство, філософія - весь зміст цих наук приводився відповідно до навчання церкви. В епоху середньовіччя науку вважали служницею церкви, і їй не було дозволено виходити за межі, установлені вірою.

3. Схоластика.

У X-XІІ століттях домінуючою формою філософії в Західній Європі стала схоластика. У XІІІ столітті схоластика досягла свого розквіту. Зміст схоластики полягав в обґрунтуванні, систематизації і захисті офіційної церковної ідеології шляхом штучних формалістичних логічних хитрувань. Класове значення схоластики полягало у виправданні феодальної ієрархії і релігійної ідеології з метою найжорстокішої експлуатації трудящих і придушення прогресивної думки.

Схоластика виходила з того положення, що всі можливі єднання вже дано або у священному писанні, або в утворах батьків церкви.

Філософською основою середньовічної науки було в першу чергу навчання Аристотеля, значною мірою перекручене і поставлене на службу богослов'ю. У середні століття Аристотель був канонізований схоластичною наукою, його називали "предтечею Христа в поясненні природи". Космогонія і фізика Аристотеля виявилися надзвичайно зручними для навчань богословів.

Центрами середньовічної медицини були університети. Прототипами західноєвропейських університетів з'явилися школи, що існували в арабських халіфатах і школа в Салерно. Вища школа типу університету існувала у Візантії вже в середині ІX століття. У Західній Європі університети представляли спочатку частки об'єднання що вчать і навчающихся, відповідно до загального цехового ладу середньовіччя. У XІ столітті виник університет у Салерно, перетворений на Салернську медичну школу біля Неаполя, у XІІ-XІІІ століттях з'явилися університети в Болоньї, Мон-пелье, Парижеві, Падуе, Оксфорді, у XІ столітті - у Празі і Відні. Число учнів в університетах не перевищувало декількох десятків на усіх факультетах. Статути і навчальні плани середньовічних університетів контролювалися католицькою церквою. Весь лад життя університетів був oкупований з ладу церковних установ. Багато лікарів належали до чернечих орденів. Світські лікарі, вступаючи в медичні посади, приймали присягу, подібну до присяги священиків. В університетах допускалося вивчення і деякі античні письменники. В області медицини таким офіційно визнаним античним автором був насамперед Гален. У Галена середньовічною медициною були узяті його пофарбовані ідеалізмом висновки, але зовсім відкинутий його метод дослідження (досвіди, розкриття), що було головною його заслугою. Задачею вчених було в першу чергу підтверджувати правильність вчення визнаних авторитетів у відповідній області і коментувати його. Коментарі до добутків того чи іншого авторитетного письменника були основним видом середньовічної наукової літератури. Природознавство і медицина харчувалися не експериментами,