Методи викладання і самий характер науки були чисто схоластичними. Студенти напам'ять заучували те, що говорили професори. Догматичними в медицині вважалися твори Гіппократа, Галена, Ібн-Сіни (Авіценни). Слава і блиск середньовічного професора полягали колись у його начитаності й в умінні підтвердити кожне своє положення цитатою, узятої в якого-небудь авторитету і приведеної напам’ять. Диспути представляли самий зручний випадок висловити усе своє знання і мистецтво. Істина і наука означали тільки те, що було написано, і середньовічне дослідження стало просто тлумаченням відомого. Широко використовувалися коментарі Галена до Гіппократа, багато хто коментували Галена.

У XІІІ-XІ століттях в університетах Західної Європи розвивалася схоластична медицина з її відведеними побудовами, умоглядними висновками й опорами. Тому в західноєвропейському лікуванні поряд з засобами, добутими медичною практикою, знаходили місце і такі, застосування яких ґрунтувалося на віддаленому порівнянні, на вказівках алхімії, астрології, що діяли на чи уяву задовольняли примхи багатих класів.

4. Складні лікарські приписи.

Для медицини середніх століть характерні складні лікарські прописи. Фармація була безпосередньо зв’язана з алхімією. Число частин в одному рецепті нерідко доходило до декількох десятків. Особливе місце серед лік займали протиотрути: так називаний тираж, що включав 70 і більше складових частин (основна складова частина - зміїне м'ясо), а також митри дат (об па). Трак вважався також засобом проти усіх внутрішніх хвороб, у тому числі "морових" лихоманок. Засоби ці цінувалися дуже дорого. У деяких містах, що особливо славилися своїми тернаками і митри датами і продававших їх в інші країни (Венеція, Нюрнберг), виготовлення цих засобів вироблялося привселюдно, з великою урочистістю, у присутності влади і запрошених облич.

Розкриття трупів при морових почестях проводилися вже в VІ столітті н.е. , але вони мало сприяли розвитку медицини. Перші розкриття, сліди яких дійшли до нас, проводилися з XІІІ століття. (У 1231 р. імператор Фрідріх ІІ дозволив проводити розкриття людського трупа один раз у 5 років, але в 1300 р. римський папа установив суворе покарання всякому, хто насмілиться розчленувати людський труп чи виварити його, щоб зробити кістяк. Час від часу деяким університетам дозволялося робити розкриття трупів. Медичний факультет у Мон-пелье в 1376 р. одержав дозвіл розкривати трупи страчених у Венеції в 1368 р. було дозволено робити одне розкриття в рік. У Празі регулярні розкриття почалися лише в 1400 р., тобто через 52 року після відкриття університету. Віденський університет одержав такий дозвіл з 1403 р., але за 94 роки (з 1404 р. по 1498 р.) там було зроблено всього 9 розкриттів. У Грейфсвальдському університеті перший людський труп був розкритий після 200 років після організації університету. Розкриття звичайне робив цирульник. Під час розкриття професор теоретик читав уголос латинською мовою анатомічний твір Галена. Звичайне розкриття обмежувалося черевною і грудною порожнинами.

У 1316 р. Мондино Де Луччи склав підручник по анатомії, намагаючись замінити ту частину першої книги "Канону лікарської науки" Ібн-Сіни, що присвячена анатомії. Сам Мондино мав можливість розкрити тільки два трупи, і його підручник був компіляцією. Основні свої анатомічні пізнання Мондино черпав з поганого, повного помилок перекладу арабської компіляції твору Га-лена. Більш двох століть книга Мондино залишалася підручником по анатомії.

Тільки в Італії наприкінці XV- XVІ століть розкриття людських трупів з метою викладання анатомії стало більш частим явищем.

Серед середньовічних університетів Західної Європи Салернський і Падуанський відігравали прогресивну роль і менш інших зазнавали впливу від схоластики.

Вже в стародавності римська колонія Салерно, що лежала до півдня від Неаполя, була відома своїм цілющим кліматом. Приплив хворих, природньо, привів до зосередження тут лікарів. На початку VІ століття в Салерно проводилися збори для читання творів Гіппократа, пізніше, в ІX столітті, у Салерно була створена медична школа, праобраз університету, що виник у XІ столітті, викладачами в Салернській школі були люди різних національностей. Викладання полягало в читанні творів грецьких і римських, а пізніше арабських письменників і в тлумаченні прочитаного. Широкою популярністю в середні століття в Західній Європі користався "Салернський санітарний регламент", популярний збірник правил індивідуальної гігієни, що був складений у XІ столітті у віршованій формі латинською мовою і неодноразово видавався.

Університет, що відрізнявся від більшості середньовічних університетів падуанський, у володіннях Венеції став відігравати роль пізніше, уже до кінця середньовіччя, в епоху Відродження. Заснований він був у XІІІ столітті вченими, що бігли з папських областей і з Іспанії від переслідувань католицької церковної реакції. У XVІ в. він став центром передової медицини.

5. Епідемії середніх століть.

Середні століття на Заході і на Сході характеризуються новим явищем, не відомим древньому світу в подібних розмірах, великими епідеміями. Серед численних епідемій середніх століть особливо важку пам'ять про себе залишила "чорна смерть" у середині XІ століття - чуму з приєднанням до неї інших хвороб. Історики на базі даних літописів, церковних записів про поховання, міських хронік і інших документів затверджують, що багато великих міст спорожніли. Ці спустошливі епідемії супроводжувалися розрухою у всіх областях господарського і громадського життя. Розвитку епідемій сприяв ряд