Реферат на тему:

Адреноблокуючі засоби

Адреноблокуючі засоби блокують адренорецептори клітин виконавчих органів, які втрачають чутливість до медіатора норадреналіну та інших адреноміметиків і протягом певного часу не реагують на адренергічні імпульси.

На сьогодні відомі лікарські засоби, які блокують одночасно обидва типи адренорецепторів (лабеталол), проте більшість адреноблокаторів гальмує переважно або а-, або (3-адренорецептори, у зв'язку з чим їх поділяють на а-Адреноблокатори. До цієї групи си-наптотропних речовин належать деякі природні речовини, наприклад алкалоїд маткових ріжків ерготамін, його напівсинтетична (дигідрована) похідна сполука — дигідроерготамін і численні синтетичні засоби, із яких найбільше використовують фентоламін (2-[К-паратоліл-Й-(летеаоксифеніл)-амінометил]-імідазоліну гідрохлорид), празозин, доксазозин.

сс-Адреноблокуюча дія властива також деяким препаратам, що належать до інших фармакологічних груп, наприклад аміназину і дроперидолу, що відомі як невролептики з вираженою ос-адреноблокуючою дією. ос-Адреноблокуючі властивості має похідна бензодіоксану — піроксан.

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Фентоламін і празозин легко абсорбуються у травному каналі, проте швидко метаболізуються в печінці, утворюючи парні сполуки (кон'югати) — глюкуроніди, або ацетилюючись. Близько 90 % празозину виводиться з калом. Час його напівіснування — близько Згод.

ФАРМАКОДИНАМІКА. Не впливаючи на функцію адренергічних невронів, але блокуючи постсинаптичні ос-адренорецептори гладких м'язів судинної стінки, ос-адреноблокатори зменшують або цілком припиняють симпатичний судинозвужувальний вплив. Внаслідок зменшеного надходження судинозвужувальних імпульсів тонус гладких м'язів стінки артерій, артеріол, венул і вен знижується, внаслідок чого знижується ЗПО судин і системний артеріальний (переважно діастолічний), а також центральний венозний тиск. ос-Адре-ноблоісатори зменшують вплив симпатичних нервів і адреналіну на матку, на гладку мускулатуру селезінки, м'яз — розширювач зіниці, але не змінюють їх впливу

на клітини, які мають Р-адренорецептори: міокардіоцити, гладкі м'язи трахеї, бронхів, гепатоцити.

Показання. Празозин застосовують для лікування хворих на гіпертензивну хворобу і при розладах периферичного кровопостачання (ендартерит, хвороба Рейно). Празозин є блокатором виключно oq-адренорецепторів і тому його судинорозширювальний ефект не зменшується у разі довгочасного повторного використання. Як антигіпертензивний засіб празозин призначають всередину в добових дозах 2-10 мг на 2-3 прийоми.

Доксазозин (кардура) за хімічною будовою близький до празозину, є вибірковим блокатором а-адренорецепторів. Призначають хворим з артеріальною гіпертензією та аденомою передміхурової залози.

(З-Адреноблокатори. Препарати цієї групи блокують переважно Р,- (атпенолол, гпалінолол, метопролол, ацебуталол, бісопролол) чи р2- (бутоксамін) адренорецептори або обидва підтипи цих рецепторів (анаприлін — (+)-1-ізопропіламіно-3-(1-нафтокси)-2-пропанолу гідрохлорид, надолол, окспренолол та ін.).

ФАРМАКОКІНЕТИКА. Анаприлін і надолол абсорбуються у травному каналі відповідно на 90 і ЗО %. Максимальної концентрації у крові досягають через 3-4 год, причому значна їх частина (30-90 %) виявляється зв'язаною з білками. Анаприлін на 95 % метаболізується в печінці, тоді як більша частина (75 %) надололу виводиться нирками в незміненому стані. Т1/2 надололу 18-24 год, тобто у 2-3 рази перевищує Т1/2 анаприліну.

Фармакодинаміка. Конкурентно блокуючи Р,-адренорецептори міокардіоцитів, анаприлін і надолол і, зокрема, р,-кардіоселективні адреноблокатори — метопролол, атенолол, талінолол, ацебуталол — усувають вплив симпатичних нервів і циркулюючого в крові адреналіну на серцевий м'яз. Зменшення симпатикоадреналових впливів призводить до зменшення частоти і зниження сили скорочень серця, до зменшення хвилинного об'єму крові (серцевого викиду) і, як наслідок — до зниження потреби серця в кисні. Одночасно знижується збудливість і провідність міокарда. Зменшенню збудливості міокардіоцитів під впливом анаприліну і надололу сприяє властива їм місцевоанестезуюча дія.

Знижуючи потребу міокарда в кисні, Р-адреноблокатори зменшують ступінь гіпоксії та ішемії його, виявляючи таким чином ефективність при ішемічній хворобі серця: стенокардії, інфаркті міокарда, незважаючи на те, що вінцеві судини Р-адреноблокатори навіть дещо звужують. Вони знижують також кровообіг у судинах мозку, нирок, скелетних м'язів і підвищують тонус гладких м'язів бронхів.

Оскільки р-адреноблокатори внаслідок ослаблення симпатичних впливів на серце знижують силу і частоту його скорочень, вони зменшують хвилинний об'єм крові і в разі тривалого застосування знижують системний артеріальний тиск. При цьому ЗПО судин звичайно зростає. Антигіпертензивній дії р-адреноблокаторів сприяє зумовлена ними блокада адренорецепторів юкстагломерулоцитів юкстагломерулярного комплексу нефрону, внаслідок чого зменшується надходження у кров реніну й утворення ангіотензину II, потужного пресорного гуморального чинника.

Здатність Р-адреноблокаторів зменшувати збудливість і автоматизм серцевого м'яза практично використовується при серцевих аритміях: синусовій і передсердній тахікардії, миготінні передсердь, шлуночковій екстрасистолії.

Р-Адреноблокада гальмує фосфорилазну активність печінки, прискорюючи утилізацію глюкози. У хворих на цукровий діабет Р-адреноблокатори посилюють і подовжують викликану інсуліном гіпоглікемію. Одночасно сповільнюється мобілізація глікогену в скелетних м'язах і жирних кислот із жирових депо.

Показання. Р-Адреноблокатори застосовують для лікування хворих на ішемічну хворобу серця (стенокардія, інфаркт міокарда). В останньому випадку їх належить застосовувати обережно, враховуючи пригнічення Р-адреноблокаторами скоротливої функції серця, яка при інфаркті міокарда вже знижена. Хороший терапевтичний ефект досягається Застосуванням Р~ адреноблокаторів при тахіаритмії. їх використовують також у комплексному лікуванні хворих на гіпертензивну хворобу.

Адреноміметичні засоби в ампулах по 1 мл 0,1 % розчину; у флаконах по ЗО мл. Підшкірно; внутрішньом'язово, інколи внутрішньовенно по 0,3-1 мл 0,1 % розчину; при гострій зупинці серця — внутрішньосер-цево

В ампулах по 1 мл 0,2 % розчину

Внутрішньовенно крапельно 1-2 мл 0,2 % розчину в 500 мл 5 % розчину глюкози (під контролем AT) Порошок; в ампулах по 1 мл 1 % розчину.

При колапсі — внутрішньовенно повільно під контролем AT 0,3-1 мл 1 % розчину в 40 мл 40 % розчину глюкози. За потреби дальшого призначення внутрішньовенно крапельно вводять 1-2 мл 1 % розчину в 250-500 мл 5 % розчину глюкози. Підшкірно та внутрішньом'язово — по 0,5-1 мл 1 % розчину; всередину 0,01-0,025 г 2-3 рази на добу. В офтальмології та отоларингології