Деякі автори рекомендують комбіноване застосування маткового молочка з іншими бджолиними продуктами — крейдою, прополісом - комплексне лікування хронічних захворювань, при яких поліпшення харчування і відновлення тканин і підвищення нервово-емоційний тонус має істотне значення в процесі видужання.

Деякі фахівці зі шкірних хвороб одержали гарний результат при лікуванні маточним молочком червоних вугрів і кератодерматозних змін. Однак застосування маткового молочка для лікування звичайних чи „юнацьких" вугрів виявилося неефективним. На себорейні зміни жирної шкіри добре діють маски з маткового молочка. Косметичні креми з молочком (3—5%) чи з бджолиними личинками (3%) застосовувалися зі змінним успіхом при осередковій плішивості.(3)

7.ВИКОРИСТАННЯ ВОСКУ В МЕДИЦИНІ.

Віск — продукт воскових залоз бджіл. Щоб виділяти його, ці комахи повинні вживати квітковий пилок, пергу і мед. З воскових пластинок бджоли будують стільники.

По хімічному складу віск схожий з жирами, але значно багатший і різноманітніший : у ньому міститься більше 300 компонентів.

Перше згадування про “медичне” використанні бджолиного воску зустрічається в єгипетському папірусі Эберса, датованому 1700 роком до н.е. А в 1817 році “Фармакопея Іспана” рекомендувала віск для виготовлення деяких пластирів, а також 17 мазей, 25 цератів і резинолатів, що представляють собою з'єднання смол і жирів.

Бджолиний віск являє собою гомогенну суміш багатьох органічних речовин, кожне з який додає йому специфічні властивості: пластичість, плавкість, зчеплення, блиск, і ін. Точний хімічний склад його не з'ясований. У ньому містяться складні ефіри (70—74%), вільні жирні кислоти (13—15%) і граничні вуглеводні (12— 15%), а також мецирин (ефір пальмітинової кислоти ), церин, невелика кількість вищих алкоголей, вуглеводи. До складу воску входять ароматичні і барвні речовини. За даними французьких дослідників, у воску містяться антибактеріальні речовини. Віск багатий вітаміном Д.

Віск входить до складу пластирів, мазей, кремів, наприклад, усім відомий липкий пластир( містить його) теж. Бджолиний віск добре всмоктується шкірою і надає їй гладкого і ніжного вигляду. Саме тому в косметиці він включається в склад живильних і відбілюючих кремів, які очищають шкіру.

Живильну маску для обличчя можна приготувати з 50 м воску, 70 м меду і соку однієї цибулини білої лілії.

Для відновлення нормальної еластичності шкіри, а отже, видалення зморщок на обличчі рекомендується наступний рецепт: 30 м воску, 30 м меду, 30 м соку цибулі, 30 м соку цибулини білої лілії. Натирати обличчя ранком і ввечері, надлишок знімати чи тампоном просто марлею.

Застосування бджолиного воску в косметичних мазях і масках засновано на змісті у воску значних кількостей вітаміну А, необхідного для нормального розвитку клітин поверхневого епітелію шкіри.

Крім того, віск зовсім нешкідливий. Він входить до складу губних помад, додаючи їм еластичність і щільність.

У фармації і косметиці використовується чистий вибілений віск. Також протизапальні, антимікробні й інші властивості бджолиного воску стали широко використовуватися при лікуванні захворювань верхніх дихальних шляхів запального характеру.

Бджолиний віск в медицині служить основою для виготовлення пластирів, мазей кремів з свічок, які призначаються в дерматології i xipyргії (З.А.Макашвілі 1993; Н.И.Кривцов, В.И.Лебедев, 1993.). В стоматології віск використовуєься для зупинки кровотечі після екстракції зубів (Л.М.Эпельбаум, 1966) В.Шамчур i співавтори (1997) додавали бджолиний віск до складу апіфіторепарату для регуляції травної функції. Не є виключенням i оториноларингологія. Однак бджолиний віск в оториноларингології застосовується рідко, про що свідчать баготочисельні повідомлення в літератур. (Д.В.Береговой 1988; К.Д.Бачу 1983). Причому він призначається не як речовина, а як основа для виготовлення паст для введення в лакуни піднебінних мигдаликів при хронічному тонзиліті, а діючою речовиною є атоній, декаметоксин, прополіс, бджолиний мед. Склад паст різноманітний, але обов'язковим компонентом в них, крім бджолиного воску, є ефір для наркозу (медичний ефір). Так, О.І.Андрійчук (1975) виготовив декаметоксинвоскову пасту, до складу якої входять: бджолиний віск, масло обліпихове або шипшинове, декаметоксин, ефір для наркозу. А.П.Зубович запропонував декаметоксинову пасту, П.М.Дорошенко: прополісно-воскову пас-ту , І.М.Попко виготовив живильно-воскову пасту.(Дослідження Г.С. Протасевича)

Результати використання лкувальних паст на восковій основі досить високі. За спостереженнями О.О.Гладкова, О.І.Андрійчука, етонієво-воскова паста виявилася ефективним засобом при лікуванні осіб з хронічним компенсованим тонзилітом.(3)

8.БДЖОЛИНА ОТРУТА.

Бджолина отрута є дуже дорогим лікарським засобом при лікуванні хворих найрізноманітнішими захворюваннями.

Історія використання бджолиної отрути з лікувальними цілями бере свій початок у глибокій давнині. Апітерапія була відома в древньому Єгипті, Індії, Китаї, Греції. З літератури відомо, що Карл Великий і Іван Грозний бджолиними укусами вилікувалися від подагри.

Застосування бджолиної отрути як лікувального засобу у народній медицині було засновано на простих, випадкових спостереженнях. Так, було відомо, що бджолярі рідко хворіють на ревматизм і подагрою. При цьому головними пропагандистами лікування бджолиними укусами були спочатку бджолярі. З XIX століття метод лікування бджолиними укусами став привертати увагу лікарів. У 1864 році професор Петербурзької лісової академії М. І. Лукомський опублікував статті, у якій вказував на користь бджолиної отрути при ревматизмі, подагрі, мігрені й інших захворювань.

У 1888 році австрійський лікар Пилип Терч повідомив про результати успішного лікування укусами бджіл хворих з різними невралгіями і ревматизмом. Крім того, він звернув увагу на те, що хворі на ревматизм слабше реагують на бджолину отруту і легше переносять укуси бджіл, ніж здорові люди.

Перше хімічне і фармакологічне дослідження бджолиної отрути провів професор педіатрії Празького університету Лангер у 1897 році, саме ним в 1915 році був отриманий перший препарат бджолиної отрути. Заслуга поширення апітерапії в нашій країні в дореволюційний час